Светлячки - pyrokinesis

Запотевшие стекла, а время — песок, и бессонница давит артерии

Небо не лётно, и эмоции нынче как лёд и подавно потеряны

Мы останемся в песнях, книгах, но вряд ли поселимся

Ну хотя бы в одном сердечке, иначе станет там тесно мигом

(Одиночество — дар) Одиночество — дар

Мотыльков привлекает не свет, но его чистота

И, честно, не знаю, зачем, но я точно отдал бы всё

Чтоб ещё один раз хотя бы увидеть солнце

И даже в тебе я не видел ни разу настолько идеальных пропорций

И кап-кап, капли крови из прокусанных губ

И так-как, клятвы кроме, увы, не имеем мы тут ничего

И мы ищем себя в песнях и книгах,

Но врём сами себе про древо жизни, но всё это — липа, и

Тысячи слов, миллионы сердец устали биться

И, если что, мы утонем по-детски, уста и лица всё так же врут

И так же носят маски, и для нас невыносимый крест

Тут повсеместно всем выносят на смех

Снова пьян, снова пешком от центра до дома

Как цепью к оковам привязан к тем барам

И мерзостью город ночной околдован

И я всё ищу там зачем-то кого-то, не знаю кого, но путь предначертан

Снова ночью бывшей звонил, и там занято,

Но бывшей жизни (Бывшей жизни), и нет новых эмоций

И из жизни моей навсегда уходя, умоляю, гасите солнце

Я стал старше, наверно, раз даже вискарь

Не способен восстановить уставшие нервы

Запітнілі шибки, а час — пісок, і безсоння тисне артерії

Небо не льотно, і емоції нині як лід і подавно втрачені

Ми залишимося в піснях, книгах, але навряд чи оселимося

Ну хоча би в одному серці, інакше стане там тісно миттю

(Самотність — дар) Самотність — дар

Метеликів приваблює не світло, але його чистота

І, чесно, не знаю, навіщо, але я точно віддав би все

Щоб ще раз хоча б побачити сонце

І навіть у тебе я не бачив жодного разу настільки ідеальних пропорцій

І кап-кап, краплі крові з прокусаних губ

І так, як, клятви крім, на жаль, не маємо ми тут нічого

І ми шукаємо себе в піснях і книгах,

Але брехаємо самі собі про дерево життя, але все це — липа, і

Тисячі слів, мільйони сердець втомилися битися

І, якщо що, ми втопимося по-дитячому, вуста і особи все так брехають

І так же носять маски, і для нас нестерпний хрест

Тут повсюдно всім виносять на сміх

Знову п'яний, знову пішки від центру до будинку

Як ланцюгом до оків прив'язаний до тих барів

І мерзістю місто нічне зачароване

І я все шукаю там навіщось когось, не знаю кого, але шлях призначений

Знову вночі колишньої дзвонив, і там зайнято,

Але колишнього життя (Колишнього життя), і немає нових емоцій

І з життя мого назавжди йдучи, благаю, гасіть сонце

Я став старшим, мабуть, раз навіть вискар

Не здатний відновити втомлені нерви