Tel un seul homme - Pierre Lapointe

Et si je vous disais que même au milieu d’une foule

Chacun, par sa solitude, a le cœur qui s'écroule

Que même inondé par les regards de ceux qui nous aiment

On ne récolte pas toujours les rêves que l’on sème

Déjà quand la vie vient pour habiter

Ces corps aussi petits qu’inanimés

Elle est là telle une déesse gardienne

Attroupant les solitudes par centaines…

Cette mère marie, mère chimère de patrie

Celle qui viendra nous arracher la vie

Celle qui, comme l’enfant, nous tend la main

Pour mieux tordre le cou du destin

Et on pleure, oui on pleure la destinée de l’homme

Sachant combien, même géants, tout petits nous sommes

La main de l’autre emmêlée dans la nôtre

Le bleu du ciel plus bleu que celui des autres

On sait que même le plus fidèle des apôtres

Finira par mourir un jour ou l’autre

Et même amitié pour toujours trouver

Et même après une ou plusieurs portées

Elle est là qui accourt pour nous rappeler

Que si les hommes s’unissent

C’est pour mieux se séparer

Cette mère marie, mère chimère de patrie

Celle qui viendra nous arracher la vie

Celle qui, comme l’enfant, nous tend la main

Pour mieux tordre le cou du destin

Et on pleure, oui on pleure la destinée de l’homme

Sachant combien, même géants, tout petits nous sommes

Car, tel seul un homme, nous avançons

Vers la même lumière, vers la même frontière

Toujours elle viendra nous arracher la vie

Comme si chaque bonheur devait être puni

Et on pleure, oui on pleure la destinée de l’homme

Sachant combien, même géants, tout petits nous sommes

Що, якби я сказав тобі це навіть серед натовпу

У кожного від самотності завмирає серце

Це навіть залито поглядами тих, хто нас любить

Ми не завжди пожинаємо мрії, які посіяли

Вже коли життя заселяється

Ці тіла настільки малі, як і неживі

Вона там, як богиня-охоронець

Збираючи самотність сотнями...

Це заміжня мати, рідна мати-химера

Той, хто прийде і вирве наше життя

Той, хто, як дитина, тягнеться до нас

Щоб краще викрутити шию долі

І ми плачемо, так ми плачемо про долю людини

Знаючи, які ми, навіть гіганти, крихітні

Рука іншого заплуталася в нашій

Синій неба синіший за інші

Ми знаємо, що навіть найвірніші з апостолів

Зрештою колись помре

І таку ж дружбу завжди знайти

І навіть після одного чи кількох послідів

Вона там біжить, щоб нагадати нам

Це якщо чоловіки об’єднаються

Це краще розділити

Це заміжня мати, рідна мати-химера

Той, хто прийде і вирве наше життя

Той, хто, як дитина, тягнеться до нас

Щоб краще викрутити шию долі

І ми плачемо, так ми плачемо про долю людини

Знаючи, які ми, навіть гіганти, крихітні

Тому що ми йдемо як одна людина

До того самого світла, до тієї ж межі

Вона завжди прийде і вирве наше життя

Ніби кожне щастя має бути покаране

І ми плачемо, так ми плачемо про долю людини

Знаючи, які ми, навіть гіганти, крихітні