La science du cœur - Pierre Lapointe

Tu détestes ta jeunesse

Tes beaux cheveux blonds juvéniles

Qui descendent comme la vie, près du mouvement de tes cils

Tu détestes ceux qui, grâce à l’amour, ne sont plus les mêmes

Tu préfères dire je t’aime, à grands coups de bouquet de haine

Tu n’es pas certain d'être bien, mais jamais tu ne l’avoueras

Avoir des gestes qui font rêver, c’est tout ce qui compte ici-bas

Les magiciens des temps modernes savent bien comment mentir

Comment fabriquer le beau, en tuant quelques souvenirs

Tes amis sont bien mais tu comprends le mal du grand Savoir

Que même eux ne pourraient goûter malgré leur force noire

Tous ensemble, vous jouerez sans malaise, aux grands enfants blasés

Qui tanguent de la tête, sur des rythmes fantomatiques saccadés

Tu repenses à tes amours

À tous ceux que tu as baisé

À quel point ils avaient l’air heureux, d’avoir pu te consommer

Tu as pris un verre de trop

Mais c'était pour équilibrer

Les sensations provoquées

Par tes rêveries colorées

S'étourdir, est un remède facile, quand l'âme a la nausée

Face aux complications répétées, par la vie imposées

Tu danses muet près de ton ami

Celui qui sait te parler

Te raisonner quand tes larmes reviennent au pas comme une armée

C’est le seul moyen que tu as pu trouver pour oublier

Le poids de la solitude qui revient sans cesse te hanter

Tu ne sais pourquoi mais même les mouvements dictés par ton cœur

Font que tu te sens abandonné au milieu de tes peurs

Crois-tu qu’un jour, malgré tout, tu seras capable d’aimer?

Seul moyen possible de le savoir, c’est de recommencer

La science du cœur est un objet d’abstraction propulsée

Par la volonté qu’ont les gens tristes, à se laisser toucher

Ça fait déjà quatre jours que tu n’as pas dormi

Dans ta tête, de la musique résonne, te réveille dans la nuit

Comme si ta peine avait donné naissance à une symphonie

Est-ce là le signe annonciateur d’une prochaine folie

Tu repenses à ta grand-mère, te dis qu’elle t’a vraiment aimé

Tu revois sa couche pleine venant tout juste de déborder

Le contraste est trop mince entre début et finalité

Mais tu te résignes sans peine devant cette fatalité

Tu regardes tes vêtements, cette image immaculée

Que tu projettes sans vouloir comme un jeune enfant surdoué

Tu te dis qu’un jour, c’est certain, tout ça sera démodé

Que chacun des trophées que tu portes brûlera dans l'éternité

Que ton corps devenu flasque et faible aura tout effacé

Les traces de ta jeunesse, les traces trop fragiles de l'été

Ти ненавидиш свою молодість

Твоє гарне молоде світле волосся

Що спускаються, як життя, біля руху твоїх вій

Ти ненавидиш тих, хто завдяки любові вже не той

Ви віддаєте перевагу говорити, що я люблю вас, великими ударами букета ненависті

Ви не впевнені, що у вас все добре, але ви ніколи не зізнаєтеся в цьому

Тут важливо мати жести, які змушують мріяти

Сучасні фокусники вміють брехати

Як зробити красивим, вбивши деякі спогади

Ваші друзі добрі, але ви розумієте зло великого Знання

Що навіть вони не могли скуштувати, незважаючи на свою темну силу

Всі разом ви будете грати без дискомфорту, як зморені великі діти

Хто кидає голову, на поривчасті примарні ритми

Ви згадуєте своє кохання

Всім, кого ти трахав

Якими вони були щасливі, що могли з'їсти вас

Ви випили забагато

Але це було для балансування

Викликані почуття

Через твої барвисті мрії

Запаморочитися — легкий засіб, коли на душі нудить

Перед обличчям повторюваних ускладнень, нав’язаних життям

Ти танцюєш тупо біля свого друга

Той, хто вміє з тобою розмовляти

Розсудьте з тобою, коли твої сльози йдуть назад, як армія

Це єдиний спосіб забути

Тягар самотності, який постійно повертається, переслідує вас

Ви не знаєте чому, але навіть рухи, які диктує ваше серце

Змусити вас відчути себе покинутим серед своїх страхів

Чи віриш ти, що колись, незважаючи ні на що, ти зможеш любити?

Єдиний можливий спосіб дізнатися це - почати спочатку

Наука про серце є об'єктом динамічної абстракції

За бажання сумних людей бути зворушеними

Ти не спав чотири дні

У твоїй голові музика дзвенить, будить тебе вночі

Як твій біль породив симфонію

Чи це передвістя майбутнього божевілля

Ви згадуєте свою бабусю, кажете собі, що вона вас дійсно любила

Ви бачите, що його повний підгузник просто переповнений

Занадто тонкий контраст між початком і кінцем

Але ти легко змиришся з цією фатальністю

Ти дивишся на свій одяг, на цей незайманий образ

Що ви неохоче проектуєтеся, як маленька обдарована дитина

Ви кажете собі, що одного разу все це напевно застаріє

Що кожен трофей, який ви несете, згорить у вічності

Те, що ваше тіло стане млявим і слабким, все зітре

Сліди твоєї молодості, надто тендітні сліди літа