Цветы в джакузи - Павел Кашин

Что жизнь чрезмерно коротка и мы в объятьях тупика.

Слова остались на столе, часы повисли на нуле,

В окне застывшая звезда, под ней чужие города.

Пустые дни, пустой перрон и я опять всхожу на трон,

А за спиною мнётся Брут, все обязательно умрут.

Я на «анко» читаю стих, а зал безветренен и тих,

И я ору до хрипоты, а в этом зале плачешь ты

Мы как цветы в джакузи, увянем медленно в спиртном.

Из глубины аллюзий я не скажу лишь об одном, —

Как я в последней сцене, играя, вспоминал о нас,

И, как спокойный гений, я умирал в последний раз

И мы бываем недобры, мы убиваем вне игры,

И на устах горят слова о том, что ты была права.

Что мы сгорим как мотыльки, летая наперегонки,

И нас с тобой нельзя винить, сгорая сложно полюбить.

И снова жизнь — пустой перрон, и мир порядком искривлён,

И вновь Кальпурния и Брут, и все зачем-то молча врут,

Я умираю и на бис готов упасть, но чей-то визг,

И я не вижу с высоты, но где-то в зале плачешь ты

Мы как цветы в джакузи, увянем медленно в спиртном.

Из глубины аллюзий я не скажу лишь об одном, —

Как я в последней сцене, играя, вспоминал о нас,

И, как спокойный гений, я умирал в последний раз

Що життя надмірно коротке і ми в обіймах глухого кута.

Слова залишилися на столі, годинник повис на нулі,

У вікні застигла зірка, під нею чужі міста.

Порожні дні, порожній перон і я знову схожу натрон,

А за спиною мнеться Брут, всі обов'язково помруть.

Я на «анко» читаю вірш, а зал безвітряний і тих,

І я ору до хрипоті, а в цьому залі плачеш ти

Ми як квіти в джакузі, зав'янемо повільно в спиртному.

З глибини алюзій я не скажу лише про одному, —

Як я в останній сцені, граючи, згадував про нас,

І, як спокійний геній, я вмирав в останній раз

І ми буємо недобрі, ми вбиваємо поза грою,

І на вустах горять слова про те, що ти мала рацію.

Що ми згоримо як метелики, літаючи наввипередки,

І нас із тобою не можна звинувачувати, згоряючи складно полюбити.

І знову життя — порожній перон, і світ порядком викривлений,

І знову Кальпурнія і Брут, і все навіщось мовчки брешуть,

Я вмираю і на біс готовий впасти, але чийсь вереск,

І я не бачу з висоти, але десь у залі плачеш ти

Ми як квіти в джакузі, зав'янемо повільно в спиртному.

З глибини алюзій я не скажу лише про одному, —

Як я в останній сцені, граючи, згадував про нас,

І, як спокійний геній, я вмирав в останній раз