Ты идешь ко мне - Павел Кашин

Ты идёшь ко мне, я считаю шаги,

Посмотри на небо, ты увидишь там след

От моей души, её там больше нет.

И даже на луне готов растаять снег.

Как глупо жить, когда ты знаешь смерть

И умираешь с готовностью слуги,

Узнав по лестнице твои шаги.

Ты пришла ко мне, а я как будто пил чай,

Ты пришла спросить и как бы отвечая,

Я теряю нить — кому быть, где жить,

Кого любить, кому петь, а по душе лишь смерть.

Как глупо знать — чего бежать, чего ждать,

И каждый раз умирать с готовностью слуги,

Узнав по лестнице твои шаги.

Проигрыш

На краю планеты, там где вечный апрель,

На краю мечты я коротаю свой век.

И как древний грек, и как юный Лель,

Слагаю сумму рек и я сажусь на мель.

Как глупо плыть, когда ты знаешь смерть

И умираешь с готовностью слуги,

Узнав по лестнице твои шаги.

Ти ідеш до мене, я вважаю кроки,

Подивись на небо, ти побачиш там слід

Від моєї душі, її там більше немає.

І навіть на місяці готовий розтанути сніг.

Як безглуздо жити, коли ти знаєш смерть

І вмираєш із готовністю слуги,

Дізнавшись по сходах твої кроки.

Ти прийшла до мене, а я ніби пив чай,

Ти прийшла запитати і як би відповідаючи,

Я втрачаю нитку — кому бути, де жити,

Кого любити, кому співати, а душі лише смерть.

Як нерозумно знати — чого бігти, чого чекати,

І кожен раз помирати з готовністю слуги,

Дізнавшись по сходах твої кроки.

Програш

На краю планети, там де вічний квітень,

На краю мрії я коротаю свій вік.

І як древній грек, і як юний Лель,

Складаю суму рік і я сідаю на мілину.

Як безглуздо плисти, коли ти знаєш смерть

І вмираєш із готовністю слуги,

Дізнавшись по сходах твої кроки.