Танец на Волге - Павел Кашин

Разреши мне признаться: уже 70 лет,

Как ты пригласила меня на танец,

И с тех пор нам не выйти на свет.

Тогда плакали волки, и летали вокруг светлячки,

Ты как-будто споткнулась о берег Волги,

А мне сквозь очки пролетела снежинка —

Такая горячая, словно наша с тобой любовь

Мы упали каждый как-то нелепо, неловко,

И из нас вытекала на снег ярко-красная кровь.

И мы, обнявшись на снегу

Лежали там на берегу.

Мы шли в бой, как на танец, умеряли свои шаги.

У тебя за плечами тяжёлый ранец,

У меня плащ-палатка, сапоги, как гири —

И холодные, белые губы шептали на этой прямой,

Мутер, мама, мама, мутер,

И так бесконечно, безумно хотелось домой.

Но лишь плакали волки, и летали вокруг светлячки,

ты как будто споткнулась о берег Волги,

А мне сквозь очки пролетела снежинка —

И мы, обнявшись на снегу

Лежали там на берегу.

Разреши мне признаться: уже 70 лет,

Как ты пригласила меня на танец,

И с тех пор нам не выйти на свет.

Дозволь мені зізнатися: вже 70 років,

Як ти запросила мене на танець,

І з тих пір нам не вийти на світло.

Тоді плакали вовки, і літали навколо світлячки,

Ти як ніби спіткнулася про берег Волги,

А мені крізь окуляри пролетіла сніжинка —

Таке гаряче, наче наше з тобою кохання

Ми впали кожен якось безглуздо, ніяково,

І з нас випливала на сніг яскраво-червона кров.

І ми, обнявшись на снігу

Лежали там на березі.

Ми йшли в бій, як на танець, стримували свої кроки.

У тебе за плечима важкий ранець,

У мене плащ-намет, чоботи, як гирі

І холодні, білі губи шепотіли на цій прямій,

Мутер, мама, мама, мутер,

І так нескінченно, шалено хотілося додому.

Але тільки плакали вовки, і літали навколо світлячки,

ти ніби спіткнулася про берег Волги,

А мені крізь окуляри пролетіла сніжинка —

І ми, обнявшись на снігу

Лежали там на березі.

Дозволь мені зізнатися: вже 70 років,

Як ти запросила мене на танець,

І з тих пір нам не вийти на світло.