Сонная река - Павел Кашин

Сонная река, белеют облака,

Как беглые стада, под ногами,

Как мой последний вздох «а мир не так уж и плох»,

И беглая волна между нами.

В сотый раз шагая в пропасть, я уже не знаю, что сказать,

Может быть хоть раз попробуй и не закрывай свои глаза,

Может быть сегодня утром я смогу почувствовать полёт,

И в какую-то минуту я на миг зависну над землёй.

В сотый раз разбившись в клочья, я уже не брошу взгляд назад,

Ты кричи что хватит мочи, удержи меня в своих глазах.

Я споткнусь о камень в небе, я ещё возможен — позови,

Удержать себя во мне возможно только силою любви.

И потом, смеясь и плача, в белоснежных комнатах больниц

Ты расскажешь мне, что значит «вверх летящий, падающий вниз».

Ты расскажешь мне, как глупо я летел над солнечной водой,

И в какую-то минуту я на миг сроднился с красотой.

Мы раскроем карту места, солнечный и лунный календарь,

Мы придумаем в уме в сто первый раз, где лучше и когда.

Сонная река, белеют облака,

Как беглые стада, под ногами,

Как мой последний вздох «а мир не так уж и плох»,

И беглая волна между нами.

Сонна річка, біліють хмари,

Як утіклі стада, під ногами,

Як мій останній зітхання «а світ не так вже і поганий»,

І швидка хвиля між нами.

У сотий раз крокуючи в прірву, я вже не знаю, що сказати,

Може бути хоч раз спробуй і не закривай свої очі,

Можливо сьогодні вранці я зможу відчути політ,

І в якусь хвилину я на мить зависну над землею.

У сотий раз розбившись у клапті, я вже не кину погляд назад,

Ти кричи що вистачить сечі, утримай мене в своїх очах.

Я споткнуся про камінь у небі, я ще можливий— поклич,

Утримати себе в мені можна тільки силою любові.

І потім, сміючись і плачучи, в білосніжних кімнатах лікарень

Ти розкажеш мені, що означає «горить, що летить, падає вниз».

Ти розкажеш мені, як безглуздо я летів над сонячною водою,

І в якусь хвилину я на мить зродився з красою.

Ми розкриємо карту місця, сонячний і місячний календар,

Ми придумаємо в розумі сто перший раз, де краще і коли.

Сонна річка, біліють хмари,

Як утіклі стада, під ногами,

Як мій останній зітхання «а світ не так вже і поганий»,

І швидка хвиля між нами.