Солдат в отпуску - Павел Кашин

Все свое время я ношу всегда с собой.

То, что не видно глазами, для меня уже мир иной.

В моем пространстве все живущие единицы

Имеют имя, назначение, пол и лица.

У каждого есть путевка в жизнь и свои права,

И каждый въедет во двор и свалит в траву дрова.

Я пишу на горячем столе, иссяк мой невинный листок.

Солдат в отпуску — рубаха из порток.

Здесь прошлое с будущим не разграничено четко,

И в левом ухе техно, а в правом еще чечетка.

И время Вселенной в моем словаре — очень личное дело.

Смотри, спотыкаюсь я весь, а падает только тело.

И хотя мы живем уже после того, как родился Христос,

Я знаю любой ответ, пока не звучит вопрос.

И все время путаю, где Запад, где Восток.

Солдат в отпуску — рубаха из порток.

И я всегда готов сказать филиппинское Здрасьте.

Поймет лишь тот, у кого вместо среднего уха — плод страсти.

Я сегодня думал, когда разглаживал утром постель:

Я не профессионал, а только люби — тире — тель.

И каков бы ни был искус: мед, пиво, вино по усам,

Но если знать хочешь истинный вкус — попробуй сам.

Река — это сразу все: дельта, рукав, исток,

А солдат в отпуску — рубаха из порток.

Моя пунктуальность — как на душу Бог положит.

И с каждым мгновением я другой, а тот, что был, уже прожит.

Пройду через каждую карту, почувствую каждую руну,

Где-то правда от Троцкого, где-то правдивая ложь Камерона.

Возьму одиннадцать слов, и все означают холод,

А в каждой газете мне пишут, что я молодой — и я молод.

И в который раз по мне пройдет этот дикий ток.

А солдат в отпуску — рубаха из порток.

И зада нет: повернувшись назад, я смотрю вперед.

И, наверное, нет такой стрелки, которая, двигаясь, врет.

Моя лошадь — яблоня, роняющая плоды в пыль,

Когда я совсем не думаю, а будущее уже быль.

И чтобы попасть в десятку, я подхожу в упор.

Что может быть лучше десятки — привет тебе, Пифагор!

Я все время мажу, а мне кричат: Молоток!

Солдат в отпуску — рубаха из порток.

Весь свій час я ношу завжди із собою.

Те, що не видно очима, для мене вже інший світ.

У моєму просторі всі одиниці, що живуть

Мають ім'я, призначення, підлогу та особи.

У кожного є путівка в життя і свої права,

І кожен в'їде у двір і звалить у траву дрова.

Я пишу на гарячому столі, вичерпався мій невинний листок.

Солдат у відпустці - сорочка з порток.

Тут минуле з майбутнім не розмежовано чітко,

І в лівому вусі техно, а в правом ще чечітка.

І час Всесвіту в моєму словнику — дуже особиста справа.

Дивись, спотикаюся я весь, а падає тільки тіло.

І хоч ми живемо вже після того, як народився Христос,

Я знаю будь-яку відповідь, поки не звучить питання.

І весь час плутаю, де Захід, де Схід.

Солдат у відпустці - сорочка з порток.

І я завжди готовий сказати філіппінське Здрасьте.

Зрозуміє лише той, у кого замість середнього вуха — плід пристрасті.

Я сьогодні думав, коли розгладжував вранці ліжко:

Я не професіонал, а тільки люби — тире — тіль.

І який би не було вправа: мед, пиво, вино по усах,

Але якщо знати хочеш істинний смак, спробуй сам.

Річка — це відразу все: дельта, рукав, джерело,

А Солдат у відпустці - сорочка з порток.

Моя пунктуальність— як на душу Бог покладе.

І з кожною миттю я другий, а той, що був, вже прожитий.

Пройду через кожну карту, відчую кожну руну,

Десь правда від Троцького, десь правдива брехня Камерона.

Візьму одинадцять слів, і всі означають холод,

А в кожній газеті мені пишуть, що я молодий і я молодий.

І в котре по мені пройде цей дикий струм.

А Солдат у відпустці - сорочка з порток.

І заду немає: повернувшись назад, я дивлюся вперед.

І, напевно, немає такої стрілки, яка, рухаючись, бреше.

Мій кінь — яблуня, що кидає плоди в пил,

Коли я зовсім не думаю, а майбутнє вже був.

І щоб потрапити в десятку, я підходжу в упор.

Що може бути кращим за десятки— привіт тобі, Піфагоре!

Я весь час мажу, а мені кричать: Молоток!

Солдат у відпустці - сорочка з порток.