Ручеек - Павел Кашин

Твою струну едва задев неразличимым беглым взглядом,

И я уже не то чтоб рядом, а я и есть тот самый нерв.

И тонкой лаской родника я проникаю в эти руки,

Ах если б знать, какие муки мне принесёт твоя река.

И мы взлетаем, мы парим, не разбирая под ногами,

И мир увенчанный рогами, ах, он не нов — ваш новый Рим.

И мы, плескаясь в облаках, уже не чувствуем тревоги,

Мы так спокойны, будто боги согрели нас в своих руках.

И вязкой краской на висок уже стекает наша радость,

И я уже не то, чтоб рядом, а я и есть тот ручеёк.

Твою струну ледь зачепивши невиразним побіжним поглядом,

І я уже не що щоб поруч, а я і є той самий нерв.

І тонкою пестощами джерела я проникаю в ці руки,

Ах якщо б знати, які муки мені принесе твоя річка.

І ми злітаємо, ми паримо, не розбираючи під ногами,

І світ увінчаний рогами, ах, він не новий— ваш новий Рим.

І ми, плескаючись в хмарах, вже не відчуваємо тривоги,

Ми так спокійні, ніби боги зігріли нас у своїх руках.

І в'язкою фарбою на скроню вже стікає наша радість,

І я уже не то, щоб поруч, а я і є той струмок.