Пурпурный ветер - Павел Кашин

Город сегодня ждёт пурпурный ветер,

Если кто не придёт, я не в ответе.

Сердце моё войдёт в форсажный ритм,

Сердце растопит лёд, расплавит битум

И вольёт слова в твоё пустое сердце.

Припев:

Встань здесь, руки врозь, так чтоб взгляд упёрся в стену,

Встань и смотри насквозь.

Поднимайся постепенно,

Силой мысли, силой слов, силе тяжести назло

И на зависть всем одну тебя на небо занесло.

Сто метров над землёй — здесь совсем другие птицы,

Сто метров над землёй — глянь внизу пустые лица.

И горбатый и рябой рвёт тельняшку, рвётся в бой,

В этом городе так много тех, кто хочет быть тобой.

Город горит в огне тупого гнева,

Бредит, как в полусне, и гадит в небо.

Вялый и злой народ, он хочет крыльев,

Небо его не ждёт, но всё же вылей рифмы

И слова в его пустое сердце.

Припев:

Встань здесь, руки врозь, так чтоб взгляд упёрся в стену,

Встань и смотри насквозь.

Поднимайся постепенно,

Силой мысли, силой слов, силе тяжести назло

И на зависть всем одну тебя на небо занесло.

Сто метров над землёй — здесь совсем другие птицы,

Сто метров над землёй — глянь внизу пустые лица.

И горбатый и рябой рвёт тельняшку, рвётся в бой,

В этом городе так много тех, кто хочет быть тобой.

Місто сьогодні чекає пурпуровий вітер,

Якщо хтось не прийде, я не у відповіді.

Серце моє увійде в форсажний ритм,

Серце розтопить лід, розплавить бітум

І вільне слова у твоє порожнє серце.

Приспів:

Встань тут, руки нарізно, так щоб погляд уперся в стену,

Встань і дивися наскрізь.

Піднімайся поступово,

Силою думки, силою слів, силою тяжкості на зло

І на заздрість усім одну тебе на небо занесло.

Сто метрів над землею — тут зовсім інші птахи,

Сто метрів над землею— глянь унизу порожні обличчя.

І горбатий і рябий рве тільник, рветься в бій,

У цьому місті так багато тих, хто хоче бути тобою.

Місто горить у огні тупого гніву,

Марить, як у напівні, і гадить у небо.

Млявий і злий народ, він хоче крил,

Небо його не жде, але все ж вилий рими

І слова в його порожнє серце.

Приспів:

Встань тут, руки нарізно, так щоб погляд уперся в стену,

Встань і дивися наскрізь.

Піднімайся поступово,

Силою думки, силою слів, силою тяжкості на зло

І на заздрість усім одну тебе на небо занесло.

Сто метрів над землею — тут зовсім інші птахи,

Сто метрів над землею— глянь унизу порожні обличчя.

І горбатий і рябий рве тільник, рветься в бій,

У цьому місті так багато тих, хто хоче бути тобою.