Презирая печали - Павел Кашин

Презирая печали, жизнь была на кону.

Они вечно смеялись так, что не замечали

Как солнце каждый вечер превращалось в луну.

Они знали, что годы побеждает любовь.

Они вечно смеялись так, что тёмные воды

Отвечая, заливали этот город собой.

А потом пришла грусть, а потом пришла грусть…

И утопия мысли, будто что-то еще,

Можно будет вернуть.

А потом пришла боль, а потом пришла боль…

От сознанья того, что этот мир умещается

В отзвуке слова «любовь».

Принимая печали как морщины лица,

Они тихо кричали, будто их обманули,

Подарив им изначально пустые сердца.

И пытаясь не видеть, что приносит река,

Оживляли пугливое пугало старой любви,

Одевая в парчу и дорогие шелка.

А потом пришла грусть, а потом пришла грусть…

И утопия мысли, будто что-то еще

Будет можно вернуть.

А потом пришла боль, а потом пришла боль

От сознанья того, что этот мир умещается

В отзвуке слова «любовь».

Зневажаючи печалі, життя було на коні.

Вони вічно сміялися так, що не помічали

Як сонце щовечора перетворювалося на місяць.

Вони знали, що роки перемагає кохання.

Вони вічно сміялися так, що темні води

Відповідаючи, заливали це місто собою.

А потім прийшов смуток, а потім прийшов сум…

І утопія думки, ніби щось ще,

Можна повернути.

А потім прийшов біль, а потім прийшов біль…

Від усвідомлення того, що цей світ вміщується

У відлунні слова «любов».

Приймаючи суму як зморшки обличчя,

Вони тихо кричали, ніби їх обдурили,

Подарувавши їм спочатку порожні серця.

І намагаючись не бачити, що приносить річка,

Оживляли полохливе лякало старого кохання,

Одягаючи в парчу і дорогі шовки.

А потім прийшов смуток, а потім прийшов сум…

І утопія думки, ніби щось ще

Можна повернути.

А потім прийшов біль, а потім прийшов біль

Від усвідомлення того, що цей світ вміщується

У відлунні слова «любов».