Гладиатор - Павел Кашин

Мы, как серая одежда, промокая под дождём,

Чего-то ждём, чего-то ждём, чего-то ждём.

Словно бледная надежда, как её ни назови,

Как пенька отсыреваем без любви.

Припев:

И ежедневная тревога

В нас прорастает, как полынь.

На позаброшенной дороге,

Где вороньё, куда ни кинь.

Где всё потеряно в тумане,

Тебя не ищет чей-то взгляд.

Тебя никто нигде не манит,

Тебе никто нигде не рад.

И в доме плесень и забвенье,

И холод, сколько ни топи.

Где всё разбросано, как звенья

Тобой разорванной цепи.

Проигрыш

Это скверная привычка заводить себе друзей,

Как гладиатор по дороге в Колизей.

Наши имена потонут в водах праздничных аллей,

Как имена неутонувших кораблей.

Припев:

И ежедневная тревога

В нас прорастает, как полынь.

На позаброшенной дороге,

Где вороньё, куда ни кинь.

Где всё потеряно в тумане,

Тебя не ищет чей-то взгляд.

Тебя никто нигде не манит,

Тебе никто нигде не рад.

И в доме плесень и забвенье,

И холод, сколько ни топи.

Где всё разбросано, как звенья

Тобой разорванной цепи.

Мы, как серая одежда, промокая под дождём,

Чего-то ждём, чего-то ждём, чего-то ждём…

Ми, як сірий одяг, промокаючи під дощем,

Чогось чекаємо, чогось чекаємо, чогось чекаємо.

Неначе бліда надія, як її ні назви,

Як пенька відволожуємося без кохання.

Приспів:

І щоденна тривога

У нас проростає, як полин.

На закинутій дорозі,

Де вороння, куди не кинь.

Де все втрачено в тумані,

Тебе не шукає чийсь погляд.

Тебе ніхто ніде не вабить,

Тобі ніхто ніде не радий.

І в будинку цвіль і забуття,

І холод, скільки не топи.

Де все розкидано, як ланки

Тобою розірваного ланцюга.

Програш

Це погана звичка заводити собі друзів,

Як гладіатор по дорозі в Колізей.

Наші імена потонуть у водах святкових алей,

Як імена невгамовних кораблів.

Приспів:

І щоденна тривога

У нас проростає, як полин.

На закинутій дорозі,

Де вороння, куди не кинь.

Де все втрачено в тумані,

Тебе не шукає чийсь погляд.

Тебе ніхто ніде не вабить,

Тобі ніхто ніде не радий.

І в будинку цвіль і забуття,

І холод, скільки не топи.

Де все розкидано, як ланки

Тобою розірваного ланцюга.

Ми, як сірий одяг, промокаючи під дощем,

Чогось чекаємо, чогось чекаємо, чогось чекаємо.