Белая - Павел Кашин

Заметая следы, убегая по ветру,

Я заметил тебя незаметную, светлую.

И дождь бил по рукам, не дал тебя рвать.

А я родился весной, я узнал эту петлю.

От рождения серую выносить белою.

И жизнь дать, но не взять, в розовом платье.

Я смотрел в это небо,

Я вростал в эту землю,

Я не верил, что я

От земли неотъемлем.

А мне небо — не небо,

А мне море — не море,

Если в небе я не был,

С морем не спорил.

Заметая следы, убегая по ветру,

Я просил тебя, светлая, будь же и смелою.

Жизнь кончится в срок — божись, не божись.

Я знаю, как грустно без солнечной почвы.

Я знаю, как холодно бывает ночью,

Но там бродит сама тетушка жизнь.

И зачем тебе небо?

Зачем тебе море?

Как не взращивать стебель,

Подпитывать корень.

А мне небо — не небо,

А мне море — не море,

Если в небе я не был,

С морем не спорил.

Помітаючи сліди, тікаючи за вітром,

Я помітив тебе непомітну, світлу.

І дощ бив по руках, не дав тебе рвати.

А я народився навесні, я впізнав цю петлю.

Від народження сіру виносити білою.

І життя дати, але не взяти, в рожевому платті.

Я дивився в це небо,

Я вростав у землю,

Я не вірив, що я

Від землі невід'ємний.

А мені небо — не небо,

А мені море — не море,

Якщо в небі я не був,

З морем не сперечався.

Помітаючи сліди, тікаючи за вітром,

Я просив тебе, світла, будь і сміливою.

Життя закінчиться в строк — божись, не божись.

Я знаю, як сумно без сонячного ґрунту.

Я знаю, як холодно буває вночі,

Але там тиняється сама тітонька життя.

І навіщо тобі небо?

Навіщо тобі море?

Як не вирощувати стебло,

Підживлювати коріння.

А мені небо — не небо,

А мені море — не море,

Якщо в небі я не був,

З морем не сперечався.