Сны деревьев - Оля и Монстр

Снег заметает следы, гаснет окно,

Человек или дерево ты — темноте всё равно.

Холод притаился за дверью, подсмотрел наши сны.

Снился лес, где мы как деревья, а деревья как мы.

Между нами проложены рельсы, и летят поезда.

Мы друг друга из сумрака леса зовём иногда —

Пассажиры слышат немного этот звук,

Принимая его за дороги скрип и стук.

Наши ветви ломались под тяжестью снега, скрипели стволы,

Нас пугали шаги человека и скрежет пилы.

Мы сплелись в неподвижном танце, где ведёт зима.

Мы деревья и не можем друг к другу прижаться и укрыться в домах.

Синий иней застыл на ресницах, а на пальцах — лёд.

В небесах белоснежную птицу растерзал белый кот.

С неба падают, падают перья, спи, усни.

Людям снится, что и они как деревья, а мы как они.

Наши ветви ломались под тяжестью снега, скрипели стволы,

Нас пугали шаги человека и скрежет пилы.

Мы сплелись в неподвижном танце, где ведёт зима.

Мы деревья и не можем друг к другу прижаться и укрыться в домах.

Сніг замітає сліди, гасне вікно,

Людина чи дерево ти — темряві все одно.

Холод причаївся за дверима, підглянув наші сни.

Снився ліс, де ми як дерева, а дерева як ми.

Між нами прокладено рейки, і польоти летять.

Ми один одного з сутінку лісу кличемо іноді

Пасажири чують трохи цей звук,

Приймаючи його за дороги скрип та стук.

Наші гілки ламалися під вагою снігу, скрипіли стволи,

Нас лякали кроки людини і скреготів пили.

Ми сплелися в нерухомому танці, де веде зима.

Ми дерева і не можемо один до одного притулитися і сховатися в будинках.

Синій іній застиг на вій, а на пальцях — лід.

У небесах білосніжну птицю роздер білий кіт.

З неба падають, падають пір'я, спи, усні.

Людям сниться, що і вони як дерева, а ми як вони.

Наші гілки ламалися під вагою снігу, скрипіли стволи,

Нас лякали кроки людини і скреготів пили.

Ми сплелися в нерухомому танці, де веде зима.

Ми дерева і не можемо один до одного притулитися і сховатися в будинках.