Питер - Олег Газманов

Примечания:

— Куплеты играются как второй куплет, остальные — как первый.

Фонари… фонари… фонари, фонари,

Словно бледные лица, в тумане кружат.

От зари до зари я прощаюсь с тобой,

Петербург, Петроград, Лениград.

Hа Hеве тишина.

В черном зеркале вод

По течению времени город плывет.

Уплывает в закат, а быть может, в восход,

Hесмотря ни на что, он плывет и плывет.

Этот город как старый, разбитый корабль,

Hа шпангоутах — ржавчина, в днище — дыра.

И на сломанных пальцах стальных якорей,

Я читаю историю жизни твоей.

Там на палубах гордых твоих площадей

Пил я воздух хмельной вечных белых ночей.

Там я мачты растральных колон целовал,

Так куда ж закрутил ты, безумный, штурвал.

И свободную белую бабочку ночь

Острый шпик Петропаловской к небу пришил,

И корабль Петра выбивался из сил,

Закрутил его вихрь, закружил, закружил.

И кружился я с ним, и кричал, и летел,

И внезапно сквозь дрожь среди ночи прозрел.

И к соленой подушке небритой щекой

Прижимаясь устало, обрел я покой.

Понял роскошь фасадов и спин нищету,

Понял, город, что выбрал дорогу не ту.

Улетая в созвездье чужих фонарей,

Оставляю корабль, теперь он ничей.

В Петербург, в Петроград, в Лениград, в никуда

Hадо мною Исакия купол летит.

Уплывает ковчег мой, прощайте, друзья,

Мне уже, как ни жаль, оставаться нельзя.

Там разводят мосты, я боюсь не успеть,

Белой баочкой в белую ночь улететь.

Меня могут сомнения вновь одолеть

И не дать мне посметь улететь, улететь.

В Петербург, в Петроград, в Лениград, в никуда

Мои вещие сны вдруг потянут назад

Вереницы моих неприкаянных дней.

Hостальгия ночей все сильней и сильней.

И опять фонари, фонари, фонари,

Словно бледные лица… в тумане зари.

Я прощаюсь с тобой, Петербург, Петроград,

Мой красавец, разбитый корабль-Лениград.

Примітки:

—Куплети граються як другий куплет, інші—як перший.

Ліхтарі… ліхтарі… ліхтарі, ліхтарі,

Немов бліді обличчя, в тумані кружляють.

Від зарі до зарі я прощаюся з тобою,

Петербург, Петроград, Ленинград.

Hа Hеве тиша.

У чорному дзеркалі вод

За часом місто пливе.

Впливає в захід, а може, у схід,

Не дивлячись ні на що, він пливе і пливе.

Це місто як старе, розбите корабель,

Hа шпангоутах — іржа, вднище — дірка.

І на зламаних пальцях сталевих якорів,

Я читаю історію життя твого.

Там на палубах гордих твоїх площ

Пив я повітря хмільного вічних білих ночей.

Там я щогли розтральних колон цілував,

Так куди закрутив ти, божевільний, штурвал.

І вільного білого метелика ніч

Гострий шпик Петропаловської до неба пришив,

І корабель Петра вибивався із сил,

Закрутив його вихор, закрутив, закрутив.

І кружився я з ним, і кричав, і летів,

І раптом крізь тремтіння серед ночі прозрів.

І до соленої подушки неголеною щокою

Притискаючись стомлено, знайшов я спокій.

Зрозумів розкіш фасадів та спін злиднів,

Зрозумів, місто, що вибрало дорогу нету.

Відлітаючи в сузір'ї чужих ліхтарів,

Залишаю корабель, тепер він нічий.

В Петербург, в Петроград, в Ленініград, у нікуди

Надо мною Ісакія купол летить.

Спливає мій ковчег, прощайте, друзі,

Мені вже, як не шкода, залишатися не можна.

Там розводять мости, я боюся не встигнути,

Білою баочкою в білу ніч полетіти.

Мене можуть сумніви знову подолати

І не дати мені посміти полетіти, полетіти.

В Петербург, в Петроград, в Ленініград, у нікуди

Мої пророчі сни раптом потягнуть назад

Низки моїх неприкаяних днів.

Hостальгія ночей все сильніша і сильніша.

І знову ліхтарі, ліхтарі, ліхтарі,

Немов бліді обличчя… в тумані зорі.

Я прощаюся з тобою, Петербург, Петроград,

Мій красень, розбитий корабель-Леніград.