City Orchards - Old Gray

Each night, I decorate the walls of my room with sketches of a city I’ve never

seen.

(I've held the same air in my lungs for the past seventeen years- I think

it’s time for a fresh breath, but only as time will allow.

Do you think that you can trick time into thinking that it never passed?

Do you really think each new memory can just replace the last?)

I pay attention to the finer details, like the crooked and tired buildings that

cast shadows over lonely playgrounds and the dim lamp posts lighting the road

like an infinite set of sad eyes.

When it’s time to sleep, I lay on my back and stare at my makeshift night sky.

I always forget the stars.

And each morning, when I wake, I always wake up alone.

So I erase my walls and start again.

Do I dare disturb the universe?

Щовечора я прикрашаю стіни свої кімнати ескізами міста, якого ніколи не

бачив.

(Я тримав те саме повітря в легенях останні сімнадцять років – я думаю

настав час для свіжого дихання, але лише коли дозволить час.

Ви думаєте, що можна обдурити час, щоб подумати, що він ніколи не пройшов?

Ви справді думаєте, що кожен новий спогад може замінити попередній?)

Я приділяю увагу тоншим деталям, як-от криві та втомлені будівлі

кидали тіні на самотні дитячі майданчики та тьмяні ліхтарні стовпи, що освітлювали дорогу

як нескінченна безліч сумних очей.

Коли прийшов час спати, я лягаю на спину й дивлюся на своє імпровізоване нічне небо.

Я завжди забуваю про зірки.

І кожного ранку, коли я прокидаюся, завжди прокидаюся сам.

Тож я стираю стіни й починаю знову.

Чи смію я турбувати всесвіт?