Ascending in Triumph - Nox Aurea

Since I once heard the enticing call

From the depth of the most secret core

The very rebellious lust of triumph

Burns wild in my black longing heart

And now as it enchants me again

Stronger and clearer than ever before

I run in ecstasy towards the utmost edge

Disregarding any border, striving beyond

I saddle the maelstrom of a burning Charybdis

Without an ounce of fear, nor stumbling or doubt

For no chains of profane can ever prevent me

Even though my world’s foundation tremble

Nor even Death…

As I once left the pity fellowship of man

And my liberation shook their conception

They scorned and feared the essence of my quest

Since it made them question their deceitful reasons

Yet their taunts and attempts to enslave me again

Were all in vain, for Lucifer himself shines within me

«The higher we soar, the smaller we appear

To those who cannot fly»

Driven by an urge to experience the concealed

And now I shalt conquer God’s throne itself

Through aeons I have travelled, floating through tunnels

For nothing I seek but the gold of divine

No chains of profane can ever prevent me

Even though my world’s foundation tremble

So I followed the call and threw myself

Out from earthly cliffs, into the unknown

Where those who dare to enter will burn

Yet ascending in triumph…

З тих пір, як одного разу я почув спокусливий дзвінок

З глибини найпотаємнішого ядра

Сама бунтівна жага тріумфу

Горить дико в моєму чорній тузі серці

І тепер, як воно зачарує мене знову

Сильніше і чіткіше, ніж будь-коли раніше

Я в екстазі біжу до крайнього краю

Нехтуючи будь-якими кордонами, прагнучи далі

Я сідлаю вир палаючої Харибди

Без ані страху, ані спотикання чи сумніву

Бо жодні ланцюги профанів мені ніколи не завадять

Хоча фундамент мого світу тремтить

Ні навіть Смерть…

Як я колись покинув жалісливе товариство людини

І моє звільнення похитнуло їхню концепцію

Вони зневажали й боялися сутності мого пошуку

Оскільки це змусило їх засумніватися в їхніх обманних причинах

І все ж їхні насмішки та спроби знову поневолити мене

Все було марно, бо сам Люцифер сяє в мені

«Чим вище ми злітаємо, тим меншими здаєтьсямо

Тим, хто не вміє літати»

Скерований потягом відчути приховане

А тепер я завоюю сам Божий престол

Крізь еони я мандрував, пливучи крізь тунелі

Я нічого не шукаю, крім божественного золота

Жодні ланцюги профанів мені ніколи не завадять

Хоча фундамент мого світу тремтить

Тож я підтвердив дзвінок і кинувся

З земних скель, у невідомість

Де ті, хто посміє ввійти, згорять

Але тріумфально піднімаючись…