When I Walk out of the Museum - Mount Eerie, Julie Doiron

When I walk out of the museum

The wall of sudden light makes me crinkle up my nose

And standing, coat half on, between marble columns

I sneeze into the wind

When I walk out of the museum

I have centuries of dust behind my eyes

I hunch a little bit

From the culminated weight of all these other peoples' ideas

I see a tipped over garbage can blowing in the street

When I walk out of the museum

I think about a snorkeler surfacing tangled in kelp

That is me: writhing, wild attention, glancing around

The huge museum doors behind me slam

And I flinch

In all of these brief flashes of momentary clarity

The emptiness that cuts through is like

A bowl beneath the sky

Empty, not yet pregnant

Fertile, without form

It terrifies me, the raw possibility

And I want to go back inside

But when I walk out of the museum

Everything I see seems rippling and alive

On a freezing January day

Everything:

The museum

And the garbage

And the internet

And the constellations

All collapse into a heap

And light floods out

From this compost pile

Коли я виходжу з музею

Стіна раптового світла змушує мене морщити ніс

І стоячи, пальто наполовину, між мармуровими колонами

Я чхаю на вітер

Коли я виходжу з музею

У мене віки пилу за очами

Трохи передчуваю

Від кульмінаційної ваги всіх ідей інших людей

Я бачу перекинутий смітник, який дме на вулиці

Коли я виходжу з музею

Я думаю про сноркелера, який спливає на поверхню, заплутаний ламінарією

Це я: звиваюся, дика увага, озираюся

Величезні двері музею за мною грюкають

І я здригнувся

У всіх цих коротких спалахах миттєвої ясності

Порожнеча, що прорізає, як

Чаша під небом

Порожня, ще не вагітна

Родюча, без форми

Мене це лякає, така можливість

І я хочу повернутися всередину

Але коли я виходжу з музею

Усе, що я бачу, здається рябовим і живим

У морозний січневий день

все:

Музей

І сміття

І інтернет

І сузір’я

Все згортається в купу

І світло заливає

З цієї компостної купи