Золотое бабье лето - Михаил Звездинский

Тускло светится оконце над ленивою рекой,

Вся земля теплом прощания согрета.

Но придет злодейка осень с дождевою пеленой

И погубит бабье лето.

Над усталым моим прошлым шелестят года листвой,

Бродит память угасающего света.

Но лежит козырной картой над измотанной душой

Золотое бабье лето.

Будет ночь сырой, холодной, с сединою в облаках,

Догори, любовь, лучиной до рассвета.

Мне осталось для молитвы и прощения в веках

Золотое бабье лето.

Тускло светится оконце над застывшею рекой,

Вся земля теплом прощения согрета.

И напрасно кружат ветры над моею головой —

Не задуть им бабье лето.

Тьмяно світиться вікно над лінивою річкою,

Вся земля теплом прощання зігріта.

Але прийде лиходійка осінь з дощовою пеленою

І погубить бабине літо.

Над втомленим моїм минулим шелестять роки листям,

Бродить пам'ять світла, що згасає.

Але лежить козирною картою над виснаженою душею

Золоте бабине літо.

Буде ніч сирою, холодною, з сивою в хмарах,

Догори, любов, лучиною до світанку.

Мені залишилося для молитви і прощення у віках

Золоте бабине літо.

Тьмяно світиться вікно над застиглою річкою,

Вся земля теплом прощення зігріта.

І даремно кружляють вітри над моєю головою —

Не задути їм бабине літо.