Клён - Михаил Звездинский

Старый клен под окном увядает;

На душе будто кошки скребут.

Где-то филин истошно рыдает,

Где-то грустные песни поют.

Тучи виснут над самой избою,

Мелкий дождик с утра моросит;

Я боюсь повстречаться с тобою

После стольких взаимных обид.

Клен стучится в окошко слепое,

Словно путник своею клюкой.

Как хочу я любви и покоя,

Так давно позабывший покой.

Позабывший про смех и веселье,

Я гляжу за дорогу, туда,

Где всклокочена, будто с похмелья,

А над нею какая-то птица;

Жизнь уходит, а разве я жил?

Мне б забыться да водки напиться,

Чтобы хмель эту боль заглушил.

Старый клен, я тебя понимаю,

Ты, как я, одинок и забыт.

Я, как ты, не живу, а страдаю —

По иному судьба не велит.

На пустынной дороге осенней

Будем тихо с тобой увядать.

Ну, а в прошлом не сыщешь спасенья,

Хоть душа и стремится туда.

Старий клен під вікном в'яне;

На душі ніби кішки шкребуть.

Десь пугач нестямно ридає,

Десь сумні пісні співають.

Хмари виснуть над самою хатою,

Дрібний дощ з ранку мрячить;

Я боюся зустрітися з тобою

Після стільки взаємних образ.

Клен стукає в віконце сліпе,

Немов мандрівник своєю клюкою.

Як хочу я любові і спокою,

Так давно забув спокій.

Забув про сміх і веселощі,

Я дивлюся за дорогу, туди,

Де скуйовджена, ніби з похмілля,

А над нею якийсь птах;

Життя йде, а хіба я жив?

Мені б забути та горілки напитися,

Щоб хміль цей біль заглушив.

Старий клен, я тебе розумію,

Ти, як я, самотній і забутий.

Я, як ти, не живу, а страждаю

Інакше доля не велить.

На пустельній дорозі осінньої

Будемо тихо з тобою в'янути.

Ну, а в минулому не найдеш порятунку,

Хоч душа і прагне туди.