Очарована, околдована. Часть 2 - Михаил Звездинский

Очарована, околдована,

С ветром в поле когда-то повенчана,

Вся ты словно в оковы закована,

Драгоценная ты моя женщина!

Ни веселая, ни печальная.

Словно с темного неба сошедшая,

Ты и песнь моя обручальная,

И звезда ты моя сумашедшая.

Я склонюсь над твоими коленями.

Обмниму их с неистовой силою.

И слезами и стихотворениями

Обожгу тебя горькую, милую.

Что не сбудется — позабудется.

Что не вспомнится — то не исполнится

Отчего же ты плачешь, красавица?

Или мне это просто чудится!

Очарована, околдована,

С ветром в поле когда-то повенчана,

Вся ты словно в оковы закована,

Драгоценная ты моя женщина

Зачарована, зачарована,

З вітром у полі колись повінчана,

Вся ти ніби в кови закута,

Дорогоцінна ти моя жінка!

Ні весела, ні сумна.

Ніби з темного неба зійшла,

Ти і пісень моя обручка,

І зірка ти моя божевільна.

Я схилюся над твоїми колінами.

Обмніму їх з шаленою силою.

І сльозами та віршами

Обпалю тебе гірку, милу.

Що не збудеться — забудеться.

Що не пригадається — те не виконається

Чому ж ти плачеш, красуне?

Або мені це просто здається!

Зачарована, зачарована,

З вітром у полі колись повінчана,

Вся ти ніби в кови закута,

Дорогоцінна ти моя жінка