Калевала - Мара

Словно чаши золотом заполнены,

Приставали к берегу суда.

Где её ждала я ночью темною,

Думала - вернется навсегда.

Она приходила полночью, она оставалась до утра.

Она не хотела, чтоб о ней знали люди Севера.

Распускала длинны волосы,

Босыми ногами ступала по мху.

Умывалась каплями росы,

Собирала травы и морошку.

Она приходила полночью, она оставалась до утра,

Она не хотела, чтоб о ней знали люди Севера.

Она поклонялась лишь богам лесным,

И ножом чертила у костра.

На алтаре из бронзовой сосны

Приносила в жертву каждый раз

Меня... Полночью… Оставаясь только до утра.

Она не хотела, чтоб о ней знали люди Севера.

Она приходила полночью, она оставалась до утра,

Она не хотела, чтоб о ней знали люди Севера.

Словно чаши золотом заполнены,

К берегу суда.

Ночью темною… Думала вернется…

Немов чаші золотом заповнені,

Приставали до берега суду.

Де її чекала я вночі темною,

Думала – повернеться назавжди.

Вона приходила опівночі, залишалася до ранку.

Вона не хотіла, щоб про неї знали люди Півночі.

Розпускала довге волосся,

Босими ногами ступала по моху.

Вмивалася краплями роси,

Збирала трави та морошку.

Вона приходила опівночі, вона залишалася до ранку,

Вона не хотіла, щоб про неї знали люди Півночі.

Вона поклонялася лише богам лісовим,

І ножем креслила біля вогнища.

На вівтарі із бронзової сосни

Приносила в жертву щоразу

Мене... Півночі... Залишаючись лише до ранку.

Вона не хотіла, щоб про неї знали люди Півночі.

Вона приходила опівночі, вона залишалася до ранку,

Вона не хотіла, щоб про неї знали люди Півночі.

Немов чаші золотом заповнені,

До берега суду.

Вночі темною... Думала повернеться...