Зарик - Мафик

Иду заречым вечерком, закинутый стопариком,

Зову любимый городок я по приколу зариком,

Он тоже мне кликуху дал, босяцкую фамилию,

Когда ещё я знать не знал вино и сенсимилию.

А в городочке зарики амурики тусуются,

Там за любовь базарики, а там уже целуются,

И не нужны запарики, дела сугубо местные,

Кого — кто любит в зарике, вопросы интересные.

И в море жизни зарик мне всегда был первым островом,

В своём зелёном по весне, прикиде финдипёрстовом,

Ну нету стимула, браток, от неродного йогурта,

И загружаюсь я в авто на час езды от ёбурга.

Живу себе, не задаю вопросов глупых в зарике,

Какой чудак размалевал под апельсин фонарики,

Зовёт, девчонками маня, тусовка полуночная,

И на седьмой воде братва, ну вся таки молочная.

Іду зареченим вечором, закинутий стопариком,

Кличу улюблене містечко я по приколу зариком,

Він  теж мені клікуху дав, босяцьке прізвище,

Коли ще я знати не знав вино і сенсимілію.

А в містечку зарики амурики тусуються,

Там за любов базарики, а там уже цілуються,

І не потрібні запарики, справи суто місцеві,

Кого, хто любить у заріці, питання цікаві.

І в море життя зарік мені завжди був першим островом,

У своєму зеленому по весні, прикиді фіндіперстовому,

Ну нема стимулу, браток, від нерідного йогурту,

І завантажуюсь я в авто на годину їзди від ебурга.

Живу собі, не задаю питань дурних у заріці,

Який дивак розмалював під апельсин ліхтарики,

Зову, дівчатами маня, тусовка північна,

І на сьомій воді братва, ну вся таки молочна.