Суррогат - ЛЖЕДМИТРИЙ IV, DEEP-EX-SENSE

Кто-то сменил замок, и сюда больше не подходит мой скрипичный ключ

Нотный стан мутировал в бич, а тот бич - в петлю

В каждом произведении солоно плакался

Но лишь выказывал свою безыдейность с нового ракурса

Гнать рефлексию, что сделала меня излишне кротким

Как вычерпывать воду напёрстком из подгнившей лодки

Муза в коме, что же пустит в пляс ее как ток?

Местный химик протянул мне капсулу, глоток:

Передо мной на половице высекается неведомый чертёж

Инструмента, что элементами корпуса едва ли с обычным схож:

Идеально симметричные хребты от арфы, словно горгульи крылья

Клавиши кругом, а в нем перетянуты струны, являя оккультный символ

И вот он собран в моей каморке-

К сакральным сферам желанный допуск

И звуки словно наречие мертвых

Но рождали миру мой магнум опус

Я лишь записывал, он играл сам

Пролагая к искушённым сердцам

Универсальный путь из черных партитур

И по нему стартует мой концертный тур

Первый зал пышет интригой

Свет.

Музыка звучит сама

Но как резко запущенный триггер

Всех начала сводить с ума

Люди побежали к выходу в животной панике

"Неужели вы меня дослушивать не станете??"

Раз так, я под занавес со свечей встал

И с ними поджёг этот зал...

Жажда славы завела меня в ловушку

Облаченным в звук из преисподней пришел геноцид

Музыка дана лишь человечьим душам

Все, что приходит извне - преследует цель - навредить.

Моих батарей хватит еще лет на пятьсот

Но я видел уже и детей, и отцов

Все сюжеты концовок и день, когда солнце

Обратило последнего человека в песок

Мой создатель идеалистом был

Понимал, что миром правила беллетристика

Только шедевр писателю не осмыслить -

Простому человеку не хватит и пары жизней

Вот и главный страх творца: жизнь потратить попусту

Не создав свой magnum opus, он не сдавался до конца

И вот среди развалин и руин

Я все пишу роман его мечты

Он заложил в меня свои черты

Чтоб жить, когда читатели мертвы

Но я механизм, мне чуждо искусство

Его создавали только их чувства и хрупкость

А в моей программе не было вкуса и пульса

И мои каракули - то лишь буквы.

И пусть

Слова сплелись без смысла и без цели

Роман, что был написан за столетия

Явил собой не кассовый бестселлер

А лишь тысячеглавое плацебо.

Тайна, что я постиг

Искусство не бывает без слабости

От радости, боли или от тоски

Пустые полотна заполнял эскиз

Слыша звуки мелодий в щебетанье птиц

Они видели любовь в лепестках гвоздик

На уровне эмоций создав язык -

Тот шифр, что дано понимать лишь им.

Хтось змінив замок, і сюди більше не підходить мій скрипковий ключ

Нотний стан мутував у бич, а тот бич - в петлю

У кожному творі солоно плакався

Але тільки виявляв свою безідейність з нового ракурсу

Гнати рефлексію, що зробила мене надмірно лагідним

Як вичерпувати воду наперстком з човна, що підгнив.

Муза в комі, що ж пустить у танець її як струм?

Місцевий хімік простягнув мені капсулу, ковток:

Переді мною на половиці висікається невідомий креслення

Інструменту, що елементами корпусу навряд чи зі звичайним схожим:

Ідеально симетричні хребти від арфи, наче горгульї крила.

Клавіші навколо, а в ньому перетягнуті струни, виявляючи окультний символ

І ось він зібраний у моїй комірчині.

До сакральних сфер бажаний допуск

І звуки ніби прислівник мертвих

Але народжували мій магнум опус

Я лише записував, він грав сам

Прокладаючи до досвідчених сердець

Універсальний шлях із чорних партитур

І по ньому стартує мій концертний тур

Перша зала пашить інтригою

Світло.

Музика звучить сама

Але як різко запущений тригер

Усіх почала зводити з розуму

Люди побігли до виходу у тваринній паніці

"Невже ви мене дослуховувати не станете??"

Раз так, я під завісу зі свічок встав

І з ними підпалив цей зал...

Жага слави завела мене в пастку

Хмарним у звук з пекла прийшов геноцид

Музика дана лише людським душам

Все, що приходить ззовні - має на меті - нашкодити.

Моїх батарей вистачить ще років на п'ятсот

Але я вже бачив і дітей, і батьків

Усі сюжети кінцівок і день, коли сонце

Звернуло останньої людини в пісок

Мій творець ідеалістом був

Розумів, що світом правила белетристика

Тільки шедевр письменнику не осмислити

Простій людині не вистачить і пари життів

Ось і головний страх творця: життя витратити даремно

Не створивши свій magnum opus, він не здавався до кінця

І ось серед руїн та руїн

Я все пишу роман його мрії

Він заклав у мене свої риси

Щоб жити, коли читачі мертві

Але я механізм, мені чуже мистецтво

Його створювали тільки їхні почуття та крихкість

А в моїй програмі не було смаку та пульсу

І мої каракулі - лише літери.

І нехай

Слова сплелися без сенсу та без мети

Роман, що був написаний за століття

Явив собою не касовий бестселер

А лише тисячоголове плацебо.

Таємниця, що я збагнув

Мистецтво не буває без слабкості

Від радості, болю чи туги

Порожні полотна заповнював ескіз

Чуючи звуки мелодій у щебетанні птахів

Вони бачили любов у пелюстках гвоздик

На рівні емоцій створивши мову

Той шифр, що дано розуміти лише їм.