Сказка о потерянном времени - DEEP-EX-SENSE

Давайте представим на миг, будто тот самый язык,

Что пришельцы дали населению землю, наконец-то изучен людьми.

Давайте представим на миг, что где-то там у нас есть двойник,

И каждый из нас в силах все изменить, спросив совет у себя же самих.

"Хочу полной дышать грудью,

Хочу знать, кому бить морду, кому жать руки.

Правильно выбранный шаг,

Проблемы дай силы решать и острые иглы ежа,

Чтоб избежать в спину ножа от друга.

Хотя, знаешь, круто б иглы подлинней -

Дикобразы рулят, чтобы остановить и кинжал.

Быстрые ноги - просто свалить убежать

и обойти земной шар, свою реальность искажая, будто линза фишай.

Время летит.

Дай шанс себе не навредить,

Надели силой прерогатив, укажи мне хоть вектор один,

Дай верный мотив все беды пройти.

Ты давно изучил уже эти, изведал пути,

Не повелся на тьму и со светом един - ты же непобедим!

Подскажи, как и мне быть таким?

Где ты двойник?"

Сказка о потерянном времени:

Сколько бы всего не успели мы

Познать и пройти,

Мы все хотим что-то оставить после себя,

Но когда-нибудь исчезнет наша Земля,

Звезды погаснут - не вечно же им сиять?

Какой смысл что-то в бесконечности оставлять?

"Я показал бы тебе путь, каждый булыжник под ногой,

Отвел бы в сторону ту боль, что душу выжжет как огонь.

Она, как огнедышащий дракон.

Я вижу, ты готов

С ней сразится, ты тот рыцарь, что ей двинет сапогом!

Успешный, как Тони Старк, выбивая сто из ста,

Смог бы ты в поисках, что есть ад, мною стать?

Ему уже не боязно, гроб кто-то прочь унесет -

Вот тот, кто из "нас", точно прошел через все.

От любых бед могу вручить оберег.

Зачем стучаться, ведь я мог бы дать ключи от дверей.

В кромешной тьме не дал бы пламени свечи догореть,

Но тот, кто трудностей не видел, просто читер в игре.

Знаешь, нас тут много: МакКонахи теребит струны,

Фуруде Рикка, Джон Тайтор и даже Билл Мюррей.

Каждый из них уже видел день, когда ты умер...

Но их не существует, так что живи, хуле."

Давайте представимо на мить, ніби ця сама мова,

Що прибульці дали населенню землю, вивчений людьми.

Давайте уявімо на мить, що десь там у нас є двійник,

І кожен з нас може все змінити, запитавши пораду у себе ж самих.

"Хочу повною дихати грудьми,

Хочу знати, кому бити морду, кому стискати руки.

Правильно вибраний крок,

Проблеми дай сили вирішувати і гострі голки їжака,

Щоб уникнути в спину ножа від друга.

Хоча, знаєш, круто б голки справжніші -

Дикобрази кермують, щоб зупинити і кинджал.

Швидкі ноги – просто звалити втекти

і обійти земну кулю, свою реальність спотворюючи, ніби лінза фішай.

Час летить.

Дай шанс собі не нашкодити,

Наділи силою прерогатив, вкажи мені хоч вектор один,

Дай вірний мотив усі біди пройти.

Ти давно вивчив уже ці, довідався,

Не повівся на темряву і зі світлом єдиний - ти ж непереможний!

Підкажи, як і мені бути таким?

Де ти двійник?

Казка про втрачений час:

Скільки б не встигли ми

Пізнати і пройти,

Ми всі хочемо щось залишити по собі,

Але колись зникне наша Земля,

Зірки згаснуть – не вічно ж їм сяяти?

Який сенс щось у нескінченності залишати?

"Я показав би тобі шлях, кожен камінь під ногою,

Відвів би убік той біль, що душу випалить як вогонь.

Вона, як вогнедишний дракон.

Я бачу, ти готовий

З нею битиметься, ти той лицар, що їй рушить чоботом!

Успішний, як Тоні Старк, вибиваючи сто зі ста,

Чи міг би ти в пошуках, що є пекло, мною стати?

Йому вже не боязно, труну хтось геть віднесе.

Ось той, хто з нас, точно пройшов через все.

Від будь-яких бід можу вручити оберіг.

Навіщо стукати, адже я міг би дати ключі від дверей.

В непроглядній темряві не дав би полум'я свічки догоріти,

Але той, хто труднощів не бачив, просто читав у грі.

Знаєш, нас тут багато: МакКонахі смикає струни,

Фуруде Рікка, Джон Тайтор і навіть Білл Мюррей.

Кожен із них уже бачив день, коли ти помер.

Але їх не існує, так що живи, хулі."