Аэростат - DEEP-EX-SENSE, Саша Кэмо

И пусть в моих треках есть смысл, да только его нет в моей жизни -

Я свое место, увы, не нашел в каталоге кем-то прописанных истин.

Там в прайсе веру и религию дают - выбери свою!

Там новые пункты добавлять не перестают, там матросы без приказа капитана никогда не выйдут из кают.

Погоня за мечтой не изменит лепту,

Свободен лишь тот лишь тот, кто пока не заметил клетку:

Это не кинолента, здесь жизнь убога, а смерть нелепа,

Здесь бур Симона никогда не просверлит небо, а Моби Дика погубит даже крепкий невод -

Здесь нет демонов, нет химер, но на фоне людей они все меркнут, верно?

Лодки на воду, слухи по ветру, целься в меня - мои руки подняты!

Лайки, лайки, лайки, сотни комментов - давай кивай, кивай!

Суть не понял ты.

Скажи мне, зачем это нужно?

Скажи мне, кому это важно?

И почему в наших душах – каша?

Жизнь - это не хайп и не денег мешок, время – ничто, вслед за мечтой.

И пусть мой альбом - это не Eminem Show, и пусть не все дома - много тех, кто ушел,

Не поверив душой, став уверенным, что я потерян.

Лишь тот, то не ввергнут моими идеями в шок,-

Со мной верит и ждет.

Покажи мне дорогу, чтобы я по ней не пошел…

Время, осевшее нам на лицо, -

Это всего лишь песок,

Что сыплет из дырки с небес…

Жаль, что нам ее не залатать -

Наш сломанный аэростат

Все также стоит на земле.

Я вновь обречённый на боль в голове, и как меня звать?

Ебут вертолёты жизнь, будто Vice City, и я нажимаю restart.

Вы так твердолобы, но меняли религию, словно Кака;

Я с детства любитель конструктора, да, и ставлю капкан!

Я, словно забытый историей рыцарь, который хотел в жёны принцессу;

Как Содом и Гоморра, забытый я богом, да, и жертва рецензий;

Какой там поэт?

Да, я чёртов алкаш, погрязший в дерьме неудачник,

И, забыв дневной свет, я беру карандаш, погружаюсь в эти рифмы и панчи.

Я изгой в этом обществе, жёлтый волк, и моя пьяная любовь - больше не пьёт,

Нету слов, я немой, и не вижу в них толк, напевая мотивы «The Eminem Show»?

И да, я ёбанный безумец, сердце из камня, будто вшили в меня аркенстон,

Все ваши кровные узы меня не касаются, я хуевый звукарь и всё свожу на ноль.

Где-то между вселенными я ищу что-то живое, как Серебряный Серфёр,

Боже, что в моей голове?

Я борюсь с этими монстрами, как будто в Cold Fear!

Может, вина лежит на крупье?

Ведь я проебал себя давно в игорном доме,

Кожа, стала белее, чем снег… Свет!

Мотор!

И моя камера в морге.

І нехай у моїх треках є сенс, та тільки його немає в моєму житті.

Я своє місце, на жаль, не знайшов у каталозі кимось прописаних істин.

Там у прайсі віру та релігію дають – вибери свою!

Там нові пункти не перестають додавати, там матроси без наказу капітана ніколи не вийдуть з кают.

Погоня за мрією не змінить лепту,

Вільний лише той, хто поки не помітив клітину:

Це не кінострічка, тут життя убога, а смерть безглузда,

Тут бур Сімона ніколи не просвердлить небо, а Мобі Діка загубить навіть міцний невід.

Тут немає демонів, немає химер, але на фоні людей вони все меркнуть, чи не так?

Човни на воду, чутки за вітром, цілься в мене – мої руки піднято!

Лайки, лайки, лайки, сотні коментарів - давай кивай, кивай!

Суть ти не зрозумів.

Скажи мені, навіщо це потрібне?

Скажи мені, кому це важливо?

І чому у наших душах – каша?

Життя - це не хайп і не мішок грошей, час - ніщо, слідом за мрією.

І нехай мій альбом – це не Eminem Show, і нехай не всі вдома – багато тих, хто пішов,

Не повіривши душею, ставши впевненим, що я втрачений.

Лише той, то не шокований моїми ідеями,-

Зі мною вірить і чекає.

Покажи мені дорогу, щоб я не пішов...

Час, що осів нам на обличчя, -

Це лише пісок,

Що сипле з дірки з небес.

Жаль, що нам її не залатати -

Наш зламаний аеростат

Все також стоїть на землі.

Я знову приречений на головний біль, і як мене звати?

Ебут вертольоти життя, як Vice City, та я натискаю restart.

Ви такі твердолобі, але міняли релігію, наче Кака;

Я з дитинства любитель конструктора, так, і ставлю капкан!

Я, наче забутий історією лицар, який хотів за дружину принцесу;

Як Содом і Гоморра, я забутий богом, так, і жертва рецензій;

Який там поет?

Так, я чортів алкаш, що загруз у лайні невдаха,

І, забувши денне світло, я беру олівець, занурююсь у ці рими та панчі.

Я ізгой у цьому суспільстві, жовтий вовк, і моє п'яне кохання - більше не п'є,

Немає слів, я німий, і не бачу в них толк, співаючи мотиви The Eminem Show?

І так, я йобанний безумець, серце з каменю, ніби вшили в мене аркенстон,

Всі ваші кревні узи мене не стосуються, я хуевий звукар і все зводжу на нуль.

Десь між всесвітами я шукаю щось живе, як Срібний Серфер,

Боже, що у моїй голові?

Я борюся з цими монстрами, як у Cold Fear!

Може, вина лежить на круп'ї?

Адже я проебал себе давно в гральному домі,

Шкіра стала біліша, ніж сніг... Світло!

Мотор!

І моя камера у морзі.