Серый человечик - Лёша Маэстро

Ваши уста… Приятный голос.

На лице тоска моём.

Я не забуду встречу в ту субботу днём.

Лишь вы и я вдвоём, ваша ладонь в моей.

Собачий холод, но с вами мне тепло, поверьте.

Ваши глаза… Немного не понятный взгляд…

Быть может, что-то в душе они мне говорят.

Возможно, просят обнять и не выпускать крепко,

А может убежать из вашей жизни незаметно.

Сравнить вас с огнём: вы ярче и теплее,

С цветами: вы искусительнее и милее.

Ваше лицо… От простой улыбки я млею.

Прикосновение рук и сердце бьётся змеем.

С вами легко, несётся время прилично.

Готов прожить с вами жизнь и даже больше — вечность.

При вас — беспечный.

Вы — лучик света во тьме.

Но что в душе, что у вас внутри ко мне?

Что у вас внутри ко мне?

Застывшая вода?

На веки вечный камень из кусочков льда

Тоска или улыбка, яркая, как солнца лучик?

Или для вас я всего лишь серый человечек?

Ну что за жизнь?

Ваш взгляд, застывший в паутине дней,

Наверное, со мной он не становится теплей.

Тоскливые глаза, порой полузакрыты веки.

Прозрачная улыбка была у вас в тот вечер.

Таинственныые свечи горят, но пламя гаснет.

Исчезнет ли оно совсем — этот вопро неясен.

Что у вас внутри?

Готов сломать стекло руками,

Что разделяет вглубь путь между нами.

Цунами готов остановить вас ради,

Достать с неба звёзд, берите, нате.

Вас, кстати, нет милее, С такой душою, я вами болею.

Здесь нет места лести.

Строю

Эту песню слово — в слово из сердца.

Я не старался этим показаться вам перцем.

Просто в дверцу любовь постучалась,

А я открыл навстречу счастью или печали

Ваші вуста… Приємний голос.

На лиці туга моя.

Я не забуду зустріч у ту суботу вдень.

Лише ви й удвох, ваша долоня в моїй.

Собачий холод, але з вами мені тепло, повірте.

Ваші очі… Трохи незрозумілий погляд…

Можливо, щось у душі вони мені кажуть.

Можливо, просять обійняти і не випускати міцно,

А може втекти з вашого життя непомітно.

Порівняти вас з вогнем: ви яскравіше і тепліше,

З квітами: ви спокусливіше і миліше.

Ваше обличчя… Від простої посмішки я млію.

Дотик рук і серце б'ється змієм.

З вами легко, мчить час пристойно.

Готовий прожити з вами життя і навіть більше вічність.

При вас — безтурботний.

Ви— промінчик світла у темряві.

Але що в душі, що у вас всередині кому?

Що у вас всередині до мене?

Застигла вода?

На віки вічний камінь зі шматочків льоду

Туга чи посмішка, яскрава, як сонця промінчик?

Чи для вас я всього лише сірий чоловічок?

Ну що за життя?

Ваш погляд, застиглий в павутині днів,

Напевно, зі мною він не стає теплішим.

Сумні очі, часом напівзаплющені повіки.

Прозора посмішка була у вас у той вечір.

Таємничі свічки горять, але полум'я гасне.

Зникне, чи воно зовсім — це питання неясне.

Що у вас усередині?

Готовий зламати скло руками,

Що поділяє вглиб шлях між нами.

Цунамі готовий зупинити вас заради,

Дістати з неба зірок, беріть, нате.

Вас, до речі, немає миліше, З такою душею, я вами хворію.

Тут немає місця лестощів.

Будую

Цю пісню слово — в слово із серця.

Я не намагався цим здатися вам перцем.

Просто в дверцят кохання постукало,

А я відкрив назустріч щастю чи смутку