Из далека мы - Лёша Маэстро

Такое стройное тело, такая гладкая кожа.

Ты так сама захотела, я захотел тебя тоже.

Мы безусловно похожи — ты на работу, я дома.

Я умирал, а тут ожил и словно вышел из комы.

Мы по березовой роще, мы на метро — два тощих.

Мы не искали, где проще, мы оба любим пожестче.

Мы это делали стоя, мы это делали мощно,

На высоте, под водою и исключительно очно.

Мы засыпали мечтая, видели сны про Италию.

Рассуждали далее, какими были и стали мы.

Обсуждали детали про то, как встать, когда падали.

Мы крутили педали вопреки всякой падали.

БМВ или LADA, у ЕКБ или МКАДа.

На play Любе или надо рэпак из ЕКБ града.

Мы по себе не из стада, нам надо больше, чем можно.

Мы с удовольствием пишем и без инъекций подкожных.

Припев:

Из далека мы.

Видели Обь, видели Каму.

Мы так близки, мама.

Она самая-самая!

Из далека мы.

Видели Обь, видели Каму.

Мы так близки, мама.

Она самая-самая!

И это не то, чтобы вроде.

Да и не то, чтобы точно.

Вот был бы город пустой, город бы был обесточен.

И в этом городе ночью было бы так одиноко,

А мы вдвоем, бок о бок, и до сих пор вьет током.

Нас покидали силы, да насиловали нервную систему.

Бесило да, но мы на шаг не отошли от темы.

Вот в этом-то и есть суть — вовремя сбрасывать клеммы,

Чтоб не кипеть, а просто-напросто решить проблему.

Где мы, кто мы, люди ли, мы в одного или любимы.

Главное жить, а не галимо думать — жизнь проходит мимо.

Делать все неторопливо, не смотря на климат.

Мы с ней неразделимы, либо мы уже не живы.

Кофе заварю покрепче, сахар помешаю ложкой.

Вновь убегаю, оделся полегче, махом затяжку и на дорожку.

Через ларек, через дорогу кину монету,

И допишу в куплет: «Без Аньки меня нету».

Припев:

Из далека мы.

Видели Обь, видели Каму.

Мы так близки, мама.

Она самая-самая!

Из далека мы.

Видели Обь, видели Каму.

Мы так близки, мама.

Она самая-самая!

Таке струнке тіло, така гладка шкіра.

Ти так сама захотіла, я теж захотів тебе.

Ми безумовно схожі — ти на роботу, я вдома.

Я вмирав, а тут ожив і немов вийшов із коми.

Ми по березовому гаю, ми на метро — два худих.

Ми не шукали, де простіше, ми обоє любимо жорсткіше.

Ми це робили стоячи, ми це робили потужно,

На висоті, під водою і виключно очно.

Ми засипали мрія, бачили сни про Італію.

Міркували далі, якими були і стали ми.

Обговорювали деталі про те, як стати, коли падали.

Ми крутили педалі всупереч будь-якій падали.

БМВ чи LADA, у ЕКБ чи МКАДа.

На play Любе чи треба репак з ЕКБ граду.

Ми по собі не зі стада, нам треба більше, ніж можна.

Ми з задоволенням пишемо і без ін'єкцій підшкірних.

Приспів:

Із далекої ми.

Бачили Об, бачили Каму.

Ми так близькі, мамо.

Вона най-най!

Із далекої ми.

Бачили Об, бачили Каму.

Ми так близькі, мамо.

Вона най-най!

І це не те, щоб начебто.

Та і не те, щоб точно.

Ось був би місто порожнім, місто був знеструмлений.

І в цьому місті вночі було б так самотньо,

А ми вдвох, бік об бок, і досі в'є струмом.

Нас залишали сили, але гвалтували нервову систему.

Бісило так, але ми на крок не відійшли від теми.

Ось у цьому-то і є суть— вчасно скидати клеми,

Щоб не кипіти, а просто вирішити проблему.

Де ми, хто ми, люди, ми, одного або улюблені.

Головне жити, а не гамо думати — життя проходить повз.

Робити все неквапливо, незважаючи на клімат.

Ми з нею нероздільні, або ми вже не живі.

Каву заварю міцніше, цукор заважаю ложкою.

Знов тікаю, одягнувся легше, махом затяжку і на доріжку.

Через скриньку, через дорогу кіну монету,

І допишу в куплет: «Без Аньки мене нема».

Приспів:

Із далекої ми.

Бачили Об, бачили Каму.

Ми так близькі, мамо.

Вона най-най!

Із далекої ми.

Бачили Об, бачили Каму.

Ми так близькі, мамо.

Вона най-най!