Раневская - Лолита

Посиди-сиди со мною, седина, седина

Серебром твою покрыла голову, а дальше тишина.

Как Раневская играла - я бы так же не смогла.

Ты же будешь писать мне письма?

Ты будешь писать мне письма!

Дай докурю, дай допью за тобой.

Сопротивление бессмысленно!

Зачем я отпустила руку твою?

Зачем, скажи?

Там, где окончен спектакль, реальная начинается жизнь.

Чтобы не чувствовать ничего - я притворюсь статуей гипсовой.

Люди, прошу лишь одного: похороните меня за плинтусом.

Чтобы не чувствовать ничего - дай докурю, дай добью.

Но, мама, прошу лишь одного: похороните меня за плинтусом.

Не надо, я сама, я сама

За тебя, за всех, со всеми, но одна.

А за окном Луна - моя верная подруга,

Одиночества слуга.

Ты же будешь писать мне письма?

Ты будешь писать мне письма!

Дай докурю, дай допью за тобой.

Сопротивление бессмысленно!

Зачем я отпустила руку твою?

Зачем, скажи?

Там, где окончен спектакль, реальная начинается жизнь.

Чтобы не чувствовать ничего - я притворюсь статуей гипсовой.

Люди, прошу лишь одного: похороните меня за плинтусом.

Чтобы не чувствовать ничего - дай докурю, дай добью.

Но, мама, прошу лишь одного: похороните меня за плинтусом.

Остановились часы, в полночь не бьют,

Нет больше друзей, которые лгут.

Трагикомедия - выход на бис.

Занавес медленно падает вниз.

Я не играла, я прожила всю эту пьесу

Так, как смогла.

Зачем?

Зачем я отпустила руку твою?

Зачем, скажи?

Там, где окончен спектакль, реальная начинается жизнь!

Чтобы не чувствовать ничего - я притворюсь статуей гипсовой.

Люди, прошу лишь одного: похороните меня за плинтусом.

Чтобы не чувствовать ничего - дай докурю, дай допью.

Но, мама, прошу лишь одного: похороните меня за плинтусом.

Посиди-сиди зі мною, сивина, сивина

Сріблом твою накрила голову, а далі тиша.

Як Раневська грала – я б так само не змогла.

Ти ж писатимеш мені листи?

Ти писатимеш мені листи!

Дай докурю, дай доп'ю за тобою.

Опір безглуздо!

Навіщо я відпустила твою руку?

Навіщо скажи?

Там, де закінчено виставу, реальне починається життя.

Щоб не відчувати нічого - я вдаю статуї гіпсової.

Люди, прошу лише одного: поховайте мене за плінтусом.

Щоб не відчувати нічого – дай докурю, дай доб'ю.

Але, мамо, прошу лише одного: поховайте мене за плінтусом.

Не треба, я сама, я сама

За тебе, за всіх з усіма, але одна.

А за вікном Місяць – моя вірна подруга,

Самотності слуга.

Ти ж писатимеш мені листи?

Ти писатимеш мені листи!

Дай докурю, дай доп'ю за тобою.

Опір безглуздо!

Навіщо я відпустила твою руку?

Навіщо скажи?

Там, де закінчено виставу, реальне починається життя.

Щоб не відчувати нічого - я вдаю статуї гіпсової.

Люди, прошу лише одного: поховайте мене за плінтусом.

Щоб не відчувати нічого – дай докурю, дай доб'ю.

Але, мамо, прошу лише одного: поховайте мене за плінтусом.

Зупинився годинник, опівночі не б'ють,

Немає більше друзів, які брешуть.

Трагікомедія – вихід на біс.

Завіса повільно падає вниз.

Я не грала, я прожила всю цю п'єсу

Так як змогла.

Навіщо?

Навіщо я відпустила твою руку?

Навіщо скажи?

Там, де закінчено виставу, реальне починається життя!

Щоб не відчувати нічого - я вдаю статуї гіпсової.

Люди, прошу лише одного: поховайте мене за плінтусом.

Щоб не відчувати нічого – дай докурю, дай доп'ю.

Але, мамо, прошу лише одного: поховайте мене за плінтусом.