В той весне - Александр Жвакин, Loc-Dog

Единственный мой сон одной зиме бесприкословно вторит —

И я тону в её сугробах, и я зову с собой друзей.

А голая совсем душа всё показала на замедленном повторе,

Закрыв уставшие глаза.

Моя весна, — я потерял тебя, ты где?

Не знаю, что с тобой случилось.

Не тем, наверно, был я занят.

Забили мы тебя под лавку.

Развлекались, ничему не знали счет.

Сказал: «Так получилось, извини».

Так и не встретился с твоими озорными глазами.

Я никогда не вернусь, ведь не надеюсь быть тобой прощён.

Припев:

И без тебя года летят, как стрелы.

Замерзают корабли в холодной атмосфере.

Я машу тебе с Земли.

Посмотри!

-

Истосковались по тебе её жители —

Спящие в заснеженных автомобилях.

И там, где мы без дела просто так бродили.

Я ищу твои следы, там где ты,

И постоянно не хватает воды!

И постоянно не хватает воды!

И постоянно не хватает воды!

Всё осушило, а Солнца первый луч, как Отец —

Нам простит череду наших ошибок.

Однажды я вернусь к нам домой;

С ним на «Ты» перейду, —

А ты напомнишь, что я много грешил.

До краев бокал наполнил и проблем не решил.

Ты за долги мои расшиблась, когда хотел тонуть;

Ну, а сейчас, их даже некому вернуть.

Я отряхнул уже от снега пальто.

Ты поняла, что я устал кружиться по часовой.

Ты зашла, и я спросил тебя: «Простите, вы кто?»

Ты сказала, что ошиблась и закрылась шарфом.

Я видел дикую боль… Такую дикую боль —

За свою разную жизнь я наблюдал впервые.

Я никогда не вернусь, но ты меня прости за всё!

Припев:

И без тебя года летят, как стрелы.

Замерзают корабли в холодной атмосфере.

Я машу тебе с Земли.

Посмотри!

-

Истосковались по тебе её жители —

Спящие в заснеженных автомобилях.

И там, где мы без дела просто так бродили.

Я ищу твои следы, там где ты, —

И постоянно не хватает воды.

И постоянно не хватает воды.

И постоянно не хватает воды.

И постоянно не хватает воды.

И постоянно не хватает воды.

И постоянно не хватает…

Єдиний мій сон однієї зими беззаперечно вторить —

І я тону в ее гуртах, і язову з собою друзів.

А гола зовсім душа все показала на сповільненому повторі,

Закривши втомлені очі.

Моя весна,— я втратив тебе, ти де?

Не знаю, що з тобою трапилося.

Не тим, мабуть, був я зайнятий.

Забили ми тебе під лавку.

Розважалися, нічого не знали рахунок.

Сказав: «Так вийшло, вибач».

Так і не зустрівся з твоїми бешкетними очима.

Я ніколи не повернуся, адже не сподіваюся бути тобою прощений.

Приспів:

І без тебе року летять, як стріли.

Замерзають кораблі в холодній атмосфері.

Я махаю тобі із Землі.

Подивися!

-

Виснажилися по тебі її жителі —

Сплячі в засніжених автомобілях.

І там, де ми без справи просто так бродили.

Я шукаю твої сліди, там де ти,

І постійно бракує води!

І постійно бракує води!

І постійно бракує води!

Все осушило, а Сонця перший промінь, як Батько —

Нам вибачить низку наших помилок.

Якось я повернуся до нас додому;

З ним на «Ти» перейду, —

А ти нагадаєш, що я много грішив.

До країв келих наповнив і проблем не вирішив.

Ти за борги мої розбилася, коли хотів тонути;

Ну, а зараз, їх навіть нікому повернути.

Я обтрусив уже від снігу пальто.

Ти зрозуміла, що я втомився крутитися по годинниковій.

Ти зайшла, і я запитав тебе: «Вибачте, ви?

Ти сказала, що помилилася і закрилася шарфом.

Я бачив дикий біль... Такий дикий біль—

За своє різне життя я спостерігав уперше.

Я ніколи не повернуся, але ти мене прости за все!

Приспів:

І без тебе року летять, як стріли.

Замерзають кораблі в холодній атмосфері.

Я махаю тобі із Землі.

Подивися!

-

Виснажилися по тебі її жителі —

Сплячі в засніжених автомобілях.

І там, де ми без справи просто так бродили.

Я шукаю твої сліди, там де ти,—

І постійно не вистачає води.

І постійно не вистачає води.

І постійно не вистачає води.

І постійно не вистачає води.

І постійно не вистачає води.

І постійно бракує...