Глубина - Loc-Dog

Говорят, что невозможно отпустить, когда на самом деле любишь

А что, если отпустить это и есть любовь?

Ты ревнуешь к ним, но, по сути, они чужие люди

Рядом с ними и близко не ощутить того

Что нас с тобой срывало с катушек

Помню клятвы

Смски про лучших

Берег моря

И святые минуты

Где друг другу открывали мы лица без масок

Помню слёзы из глаз и, конечно, сотни прощаний

Помню, как сидели в тачке и просто молчали

Как всё знали, но по новой сгорали до тла

Как наши надежды мы превратили в печали

Как у дома твоего я кружил до утра

Путал в себе гордость и трусость

Как летел через Москву, просто желая к тебе прикоснуться

Как задел тебя впервые, сказав всё, как есть

Как нас сильно жгли обиды, молчание - месть

Знаю, оно хуже проклятий

Я теряю тебя в куче занятий

Среди студий, хулиганов и денег

Но засыпая вижу снова на ветру твоё платье

Так бывает бесконечным становится время

В ожидании того, что больше не произойдёт

Я больше не хочу винить тебя ни в чём

Носить тебя с собой, отпуская

Быть перекрытым, как на праздник Тверская

Гибнуть внутри, снаружи сверкая

Не хочу кричать, доказывая свою правоту

Мне пора принять и ту, что нелепо разлучила нас

Правду в её многогранности

Ценности, параллельные реальности, крайности

Либо по-моему, либо совсем никак

Осознать, что мы с тобой оба в дураках

Воспринимать тебя, как подарок

Я за тебя молился, чтобы сильно не накрывало, сначала

А потом вдруг что-то поменялось, и я понял всё не зря

Что за боль мне нужно поблагодарить тебя

Что в этом мире всё не случайно

Что выигрывает тот, кто прощает, всегда

Я желаю тебе счастья, пока думаешь, что меняю тебя на бомонд

В моём доме беспорядок и нужен ремонт

Мы знаем правду

Как же нам тяжек тот человек, который первый нам об этом расскажет

Но это так и есть

Кипишь улегается тихо

Походу мой урок усвоен, учитель

Вокруг нас столько любви и событий

Тех, что мы не видели, друг другом с тобой заболев

На Арбате уже тихо и только во мгле обжитого под хату подвала

Я прошу кого-то больше, чтобы ты улыбалась

Чтоб всегда улыбалась

Ты подумаешь - я спятил, не хочешь не верь

Но на этот раз походу реально тебе строки

Где океан, где мы вдвоём

Это не метафорический приём

Где мы дошли с тобой до дна

Лишь, чтобы посмотреть какая глубина

Где не сыпал с неба звёзд

Просто брал тебя в свои руки крепко и нёс

Где мы нашли свои пути

Я простил, и ты прости

Кажуть, що неможливо відпустити, коли насправді любиш

А що, коли відпустити це і є кохання?

Ти ревнуєш до них, але, по суті, вони чужі люди

Поруч із ними і близько не відчути того

Що нас з тобою зривало з котушок

Пам'ятаю клятви

Смскі про найкращих

Берег моря

І святі хвилини

Де один одному ми відкривали обличчя без масок

Пам'ятаю сльози з очей і, звісно, ​​сотні прощань

Пам'ятаю, як сиділи у тачці і просто мовчали

Як все знали, але по новій згоряли до тла

Як наші надії ми перетворили на суму

Як у дому твого я кружляв до ранку

Плутав у собі гордість і боягузтво

Як летів через Москву, просто бажаючи до тебе торкнутися

Як зачепив тебе вперше, сказавши все, як є

Як нас сильно палили образи, мовчання – помста

Знаю, воно гірше за прокльони

Я втрачаю тебе в купі занять

Серед студій, хуліганів та грошей

Але засинаючи бачу знову на вітрі твою сукню

Так буває нескінченним стає час

В очікуванні того, що більше не станеться

Я більше не хочу звинувачувати тебе ні в чому

Носити тебе із собою, відпускаючи

Бути перекритим, як на свято Тверська

Гинути всередині, зовні сяючи

Не хочу кричати, доводячи свою правоту

Мені час прийняти і ту, що безглуздо розлучила нас

Правду у її багатогранності

Цінності, паралельні реальності, крайності

Або на мою думку, або зовсім ніяк

Усвідомити, що ми з тобою обоє в дурнях

Сприймати тебе як подарунок

Я за тебе молився, щоб сильно не накривало, спочатку

А потім раптом щось змінилося, і я зрозумів все недаремно.

Що за біль мені потрібно подякувати тобі

Що в цьому світі все не випадково

Що виграє той, хто прощає, завжди

Я бажаю тобі щастя, доки думаєш, що міняю тебе на бомонд

У моєму будинку безлад і потрібен ремонт

Ми знаємо правду

Як же нам важкий та людина, яка перша нам про це розповість

Але це так і є

Кипиш лягає тихо

Походу мій урок засвоєно, вчитель

Навколо нас стільки кохання та подій

Тих, що ми не бачили, один одному з тобою захворівши

На Арбаті вже тихо і тільки в темряві обжитого під хату підвалу

Я прошу когось більше, щоб ти посміхалась

Щоб завжди усміхалася

Ти подумаєш - я збожеволів, не хочеш не вір

Але цього разу походу реально тобі рядки

Де океан, де ми удвох

Це не метафоричний прийом

Де ми дійшли з тобою до дна

Лише, щоб подивитись яка глибина

Де не сипав з неба зірок

Просто брав тебе в свої руки міцно та ніс

Де ми знайшли свої шляхи

Я вибачив, і ти вибач