Спасибо - Loc-Dog

Знаешь, столько всего произошло между нами…

Хочется сказать тебе только одно: «Спасибо!»

Москва.

Ночь.

Воздух в лицо летит свежий.

Спидометр вот сгорит, открыты окна.

Холодно как-то и вправду.

Но, не можем поговорить.

Уже как месяц прошёл, месяц пройдёт ещё, и так, увы, не сможем.

А я, ребёнка кладу на своё плечо,

И, за это — всю жизнь буду должен тебе.

Спасибо, не смотря на боль.

Я тоже далеко не ангел.

И хорошего принёс тебе мало…

Но, я тебя любил — это правда.

Не верю всем, кто мне про тебя говорил.

Ты прости, просто верю я сердцу.

Тебе согреться есть шансы, ты их бери.

Не плачь, а вовремя действуй!

Среди прохожих терять себя, отвечая на тусклые взгляды.

Я уже далеко ушёл, там моя Земля — мне другую не надо.

У тебя наступит день, когда первый луч через шторы всё сделает ярким.

Ты подумаешь: «Куда я с ним дела жизнь?

Её нужно было вовсе не так жить.»

Может злиться ты будешь… И отомстить мне захочешь за всё, что у нас случилось.

Но, я не предавал ради женских тел.

Есть другая причина.

В моей душевной простоте, ревности больной к твоей красоте.

В пустоте вечной, только не в твоей, а в моей, и без неё тебе будет легче.

Припев:

Давай забудем, что было плохого в нас!

И, ты мне улыбнись, как в последний раз.

Как и в первый раз, без всяких мыслей.

Ведь мы с тобой подарили миру Жизни.

И, как жаль, что этот восход уже не вместе встретим.

Пусть будут счастливы дети.

Пусть не увидят, как у нас с тобой забот.

И вечно солнце им светит!

Давай забудем, что было плохого в нас.

И, ты мне улыбнись, как в последний раз.

Как наш ребёнок, что так похожий на тебя.

Что я порою искренне тронут.

И жаль, что этот восход уже не вместе встретим.

И, дай Бог тебе силы!

Что бы не было, скажу тебе одно: «Спасибо!»

Наш ребёнок такой же красивый.

Тебе: «Спасибо», не смотря на боль.

Я тоже далеко не ангел.

Пепел падает вниз, как моя любовь.

И до фильтра останется правда.

Можем тихо попрятаться по углам.

Улететь друг от друга на острова.

Но, где бы ни были, найду едва ли я — такую, как ты, а ты такого как я!

Сумасшедшие, вновь себя нашедшие, но чужие друг другу теперь совсем.

Немного жаль, ведь мы были почти родными, а осень шепчет: «Бывает у всех…»

И не всесильны мы с тобой, нет… Просто мы — обычные люди.

Как объяснить, когда спросит у нас малыш: «Что, мама с папой больше не любят?»

Припев:

Давай забудем, что было плохого в нас!

И, ты мне улыбнись, как в последний раз.

Как и в первый раз, без всяких мыслей.

Ведь мы с тобой подарили миру Жизни.

И, как жаль, что этот восход уже не вместе встретим.

Пусть будут счастливы дети.

Пусть не увидят, как у нас с тобой забот.

И вечно солнце им светит!

Давай забудем, что было плохого в нас.

И, ты мне улыбнись, как в последний раз.

Как наш ребёнок, что так похожий на тебя.

Что я порою искренне тронут.

И жаль, что этот восход уже не вместе встретим.

И, дай Бог тебе силы!

Что бы не было, скажу тебе одно: «Спасибо!»

Наш ребёнок такой же красивый.

Знаєш, стільки всього трапилося між нами…

Хочеться сказати тобі лише одне: «Спасибі!»

Москва.

Ніч.

Повітря в обличчя летить свіже.

Спідометр ось згорить, відчинені вікна.

Холодно якось і справді.

Але, не можемо поговорити.

Вже як місяць минув, місяць пройде ще, і так, на жаль, не зможемо.

А я, дитину кладу на своє плече,

І, за це — все життя буду винен тобі.

Спасибі, незважаючи на біль.

Я теж далеко не ангел.

І доброго приніс тобі мало...

Але, я тебе любив — це правда.

Не вірю всім, хто мені про тебе говорив.

Ти пробач, просто вірю я серцю.

Тобі зігрітися є шанси, ти їх бери.

Не плач, а вчасно дій!

Серед перехожих втрачати себе, відповідаючи на тьмяні погляди.

Я вже далеко пішов, там моя Земля — мені іншу не треба.

У тебе настане день, коли перший промінь через штори все зробить яскравим.

Ти подумаєш: «Куди я з ним справи життя?

Її потрібно було зовсім не так жити.»

Може злитися ти будеш… І мститися мені захочеш за все, що у нас трапилося.

Але, я не зраджував заради жіночих тіл.

Є інша причина.

У моїй душевній простоті, ревнощі хворий до твоєї краси.

У порожнечі вічної, тільки не твоєї, а моєї, і без неї тобі буде легше.

Приспів:

Давай забудемо, що було поганого в нас!

І, ти мені посміхнися, як востаннє.

Як і вперше, без жодних думок.

Адже ми з тобою подарували світові Життя.

І, як шкода, що цей схід уже не зустрінемо.

Нехай будуть щасливими діти.

Нехай не побачать, як у нас з тобою турбот.

І вічно сонце їм світить!

Давай забудемо, що було поганого в нас.

І, ти мені посміхнися, як востаннє.

Як наша дитина, що так схожа на тебе.

Що я часом щиро зворушать.

І жаль, що цей схід уже не разом зустрінемо.

І дай Бог тобі сили!

Що не було, скажу тобі одне: «Спасибі!»

Наша дитина така гарна.

Тобі: «Спасибі», не дивлячись на болю.

Я теж далеко не ангел.

Попіл падає вниз, як моє кохання.

І до фільтра залишиться правда.

Можемо тихо поховатись по кутах.

Полетіти один від одного на острова.

Але, де б не були, знайду навряд чи я таку, як ти, а ти такого як я!

Божевільні, знов себе знайшли, але чужі один одному тепер зовсім.

Трохи шкода, адже ми були майже рідними, а осінь шепоче: «Бує у всіх…»

І не всесильні ми з тобою, ні… Просто ми — звичайні люди.

Як пояснити, коли запитає у нас малюк: «Що, мама з татом більше не люблять?»

Приспів:

Давай забудемо, що було поганого в нас!

І, ти мені посміхнися, як востаннє.

Як і вперше, без жодних думок.

Адже ми з тобою подарували світові Життя.

І, як шкода, що цей схід уже не зустрінемо.

Нехай будуть щасливими діти.

Нехай не побачать, як у нас з тобою турбот.

І вічно сонце їм світить!

Давай забудемо, що було поганого в нас.

І, ти мені посміхнися, як востаннє.

Як наша дитина, що так схожа на тебе.

Що я часом щиро зворушать.

І жаль, що цей схід уже не разом зустрінемо.

І дай Бог тобі сили!

Що не було, скажу тобі одне: «Спасибі!»

Наша дитина така гарна.