Равнодушие - Александр Жвакин, Loc-Dog

И встретившись в толпе потом,

Друг друга не узнаем даже.

Мне плавать за твоим бортом,

Тебе надменно выставлять улыбки на продажу.

Ты говорила, меня ждёт тюрьма.

Тяжело дышать за решёткой социальных рамок.

Но первой закроет тебя жажда комфорта,

И ты клетку выдаёшь за нужную охрану.

Я утром, пьяный, выхожу во двор —

И к каждому бродяге у меня серьёзный разговор.

А мимо пролетают люди, философию

Которых никогда я не впитаю.

В них искренне мало этой искры,

И что бы ты ни предпринимала, приклеив на спину крылья —

Иллюзии тают в конце весны;

Мы были грязными, похоже, но так-то дождём отмылись —

Что я тебя не знаю совсем!

Тут просто было весело,

Но, всё же, Любовь — это нечто большее.

Наш дым на землю осел… Друг другу мы — никто,

И на нас тут похожих полно, не бойся.

Припев:

Равнодушие — неужели всё, что от нас осталось?

Может ещё где-то хотя бы капля любви…

Мы не нужные.

Размывает берег волной холодной,

Чтобы не тонуть под водой солёной — беги.

Потом, я просто пропаду,

А ты будешь кричать: «О Боже!»

Жаль, но я видел, где живёт твой Бог —

Он, в нашем случае, ситуацию спасти не сможет.

Хоть Его сила велика,

И многие всю жизнь только и дёргают его рукав

За лёгкую монету, так и не узнав,

Вокруг чего вращается наша планета.

Их сказки растают, как и твоя —

После тропа заснежено белая станет сухой и чистой.

Ругаясь, ты ищешь мои края;

а я,

Смотрю внутрь тебя и не вижу ни капли смысла

И время утекает куда?

Мы раньше улыбались, но «Счастьем» зовётся совсем другое.

Погасла наша звезда;

друг другу мы никто,

Но вряд ли случилось большое горе

Припев:

Равнодушие — неужели всё, что от нас осталось?

Может ещё где-то хотя бы капля любви…

Мы не нужные.

Размывает берег волной холодной,

Чтобы не тонуть под водой солёной — беги.

Равнодушие — неужели всё, что от нас осталось?

Может ещё где-то хотя бы капля любви…

Мы не нужные.

Размывает берег волной холодной,

Чтобы не тонуть под водой солёной — беги.

І зустрівшись у натовпі потім,

Один одного не впізнаємо навіть.

Мені плавати за твоїм бортом,

Тобі гордо виставляти посмішки на продаж.

Ти говорила, мене чекає в'язниця.

Важко дихати за ґратами соціальних рамок.

Але першою закриє тебе жадоба комфорту,

І ти клітку видаєш за потрібну охорону.

Я вранці, п'яний, виходжу вдвір—

І до кожного волоцюги у мене серйозна розмова.

А ми пролітають люди, філософію

Яких ніколи я не вберу.

В них щиро мало цієї іскри,

І що би ти ні робила, приклеївши на спину крила —

Ілюзії тануть в кінці весни;

Ми були брудними, схоже, але так дощем відмилися.

Що я тебе не знаю зовсім!

Тут просто було весело,

Але, все ж, Любов — це щось більше.

Наш дим на землю осел... Один одному ми — ніхто,

І на нас тут схожих повно, не бійся.

Приспів:

Байдужість — невже все, що від нас залишилося?

Може ще десь хоча б крапля кохання…

Ми не потрібні.

Розмиває берег холодною хвилею,

Щоб не тонути під водою солоною — біжи.

Потім, я просто пропаду,

А ти кричатимеш: «О Боже!»

Жаль, але я бачив, де живе твій Бог —

Він, у нашому випадку, ситуацію врятувати не зможе.

Хоч Його сила велика,

І багато людей все життя тільки й¦смикають його рукав

За легку монету, так і не дізнавшись,

Навколо чого крутиться наша планета.

Їхні казки розтануть, як і твоя.

Після стежки засніжено біла стане сухою і чистою.

Лаючись, ти шукаєш мої краї;

а я,

Дивлюся всередину тебе і не бачу ні краплі сенсу

І час витікає куди?

Ми раніше усміхалися, але «Щастям» зветься зовсім інше.

Згасла наша зірка;

один одному ми ніхто,

Але вряд чи трапилося велике горе

Приспів:

Байдужість — невже все, що від нас залишилося?

Може ще десь хоча б крапля кохання…

Ми не потрібні.

Розмиває берег холодною хвилею,

Щоб не тонути під водою солоною — біжи.

Байдужість — невже все, що від нас залишилося?

Може ще десь хоча б крапля кохання…

Ми не потрібні.

Розмиває берег холодною хвилею,

Щоб не тонути під водою солоною — біжи.