Шанс - Loc-Dog

Фиолетово черный совсем фальшивый потолок,

По крупицам рассыпавшись, преподносит нам урок.

Ноги бьют в двери, я честно никого не ждал,

А ты можешь сейчас соврать мне.

Модные стрелки размажут тенью по часам,

Я бы согрел всю планету — не был бы холоден так сам.

Сломанные двери, обычно это не к добру,

Ведь ты, служишь своим собратьям.

И они положили меня на пол, а музыка стала тише,

Я выплюнул облаков пыль.

Под грохотом ботинок не чувствуя ничего,

От боли скрытой вязаной кофтой.

Мой мир, некогда был другим —

В нем сны, какие я сам хотел.

Отрешенный от всяческих истин, —

Плыл по воде, по снегам и по листьям.

Плыл по асфальту, прыгал по крышам,

Падал смеявшись скромный парниша.

Он танцевал под музыку ветра,

Счастья искал в своих же запретах.

Мой мир, некогда был твоим, —

В нем вечный праздник и сладкий дым.

Забывай зачем это нужно,

Мой мир — это мир без войны и оружий!

В нем сны, какие я сам хочу,

В нем крылья растут, и я в нем лечу.

В нем нам не понять для чего ругаться,

Он создан для вечной любви и танцев.

Снаружи открывают нам глаза сумасшедшие люди,

И что-то общее у нас с ними…

Может мы завтра все сгинем?

Припев:

И останется самый в этом мире последний шанс,

Нам плевать с тобой на это, мы движемся не спеша!

Ноги танцуют сами, улыбка на лице,

А выжить одинаковый у всех процент!

И останется самый в этом мире последний шанс,

Нам плевать с тобой на это, мы движемся не спеша!

Ноги танцуют сами, улыбка на лице,

А выжить одинаковый у всех процент!

Это все вверх, в потолок.

Это все так — никому.

Это все лишь один поток.

Это все!

Не спрашивай: почему?

Это все вверх, в потолок.

Это все так — никому.

Это все лишь один поток.

Это все!

Не спрашивай: почему?

Безалаберный, быстрый, такой не брежный наш финал,

Видимо что-то не до конца догнал.

За окном метет метель, я из форточки ее взял,

Чуть-чуть разбавил зажатый воздух.

Там, где люди все ищут свою мечту, где-то на дне, —

Ты поймешь, что не с ними и прибежишь ко мне.

Но я буду спать, я забуду, что ты была.

Ты утонешь в нерождений и страсти.

Я проснусь и потеряю спросонья не четкий след.

Буду думать ты исчезла сама на сто тысяч лет.

Прощу тебе все то, что могла бы ты мне простить,

И возьму бумагу и ластик.

Припев:

И останется самый в этом мире последний шанс,

Нам плевать с тобой на это, мы движемся не спеша!

Ноги танцуют сами, улыбка на лице,

А выжить одинаковый у всех процент!

Фіолетово чорна зовсім фальшива стеля,

З|із| крупицями розсипавшись, дає нам урок.

Ноги б'ють у двері, я чесно нікого не чекав,

А ти можеш зараз збрехати мені.

Модні стрілки розмажуть тінню по годиннику,

Я би зігрів усю планету — не був би холодний так сам.

Зламані двері, зазвичай це не до добра,

Адже ти служиш своїм побратимам.

І вони поклали мене на підлогу, а музика стала тихіше,

Я виплюнув хмар пил.

Під гуркотом черевиків не відчуваючи нічого,

Від болю прихованою в'язаною кофтою.

Мій світ, колись був іншим—

В ньому сни, які я сам хотів.

Відчужений від всіляких істин, —

Плив з води, за снігом і по листям.

Плив по асфальту, стрибав по дахах,

Падав сміявшись скромний хлопець.

Він танцював під музику вітру,

Щастя шукав у своїх заборонах.

Мій світ, колись був твоїм,—

У ньому вічне свято і солодкий дим.

Забувай навіщо це потрібно,

Мій світ—це мир без війни та зброї!

У ньому сни, які я сам хочу,

У ньому крила ростуть, і я лечу.

У ньому нам не зрозуміти для чого лаятися,

Він створений для вічного кохання і танців.

Зовні відкривають нам очі божевільні люди,

І щось спільне у нас із ними...

Може ми завтра все згинемо?

Приспів:

І залишиться самий у цьому світі останній шанс,

Нам начхати з тобою на це, ми рухаємося не поспішаючи!

Ноги танцюють самі, посмішка на лиці,

А вижити однаковий у всіх відсоток!

І залишиться самий у цьому світі останній шанс,

Нам начхати з тобою на це, ми рухаємося не поспішаючи!

Ноги танцюють самі, посмішка на лиці,

А вижити однаковий у всіх відсоток!

Це все вгору, в стелю.

Це все так— нікому.

Це лише один потік.

Це все!

Не питай: чому?

Це все вгору, в стелю.

Це все так— нікому.

Це лише один потік.

Це все!

Не питай: чому?

Безладний, швидкий, такий небережний наш фінал,

Мабуть, щось не до кінця догнав.

За вікном мете хуртовина, я з кватирки її взяв,

Трохи розбавило затиснене повітря.

Там, де люди всі шукають свою мрію, десь на дні,—

Ти зрозумієш, що не з ними і прибіжиш до мене.

Але я буду спати, я забуду, що ти була.

Ти потонеш у нероджень і пристрасті.

Я прокинуся і втрачу спросоння не чіткий слід.

Думатиму ти зникла сама на сто тисяч років.

Пробач тобі все те, що могла ти мені пробачити,

І візьму папір і гумку.

Приспів:

І залишиться самий у цьому світі останній шанс,

Нам начхати з тобою на це, ми рухаємося не поспішаючи!

Ноги танцюють самі, посмішка на лиці,

А вижити однаковий у всіх відсоток!