Океан мечты - Loc-Dog

Бездонный, синий океан мечты!

Утихли волны, ветер устал.

Время перешло за полночь.

В один момент та полночь стала ярким утром;

Сказала: «Времени тут вовсе нет!

Ты перепутал.»

Жаркое солнце снег окутал.

С неба лила вода, но было сухо.

Как это так?

Не птицы мы, без крыльев, но удираем в аэропортах.

Форсаж, потом замедленье.

Скрипучих качелей визг, долгих метелей веселый свист.

Грустят растенья, листва не просто так желтела.

Сейчас, скуля, опадает вниз.

Погода пасмурная.

День осенний.

Мы переждем ее в хмельном бассейне.

В нем дна касаешься ногами ты,

И в пьяных снах нам сниться океан мечты.

В нем плыву я к тебе, дыхание сдержав и в чистой воде.

Из душной тюрьмы мы вернемся домой.

Однажды, нам всем станет немного грустно, за то что мы считали придуманным

миром.

Выбрав для себя разгульную пустошь, в сердце человека унизили чудо.

Рассвет упадет на дом, шторы сожжет, но в глаза проникают уже с трудом

Эти старые чертики и блеска не наблюдается, мы навсегда останемся теми,

кто хоть пытается

Попробовать у грубого мира отнять эмоции, которые когда-то сверкали в других

пропорциях.

Безропотно глядя умело правили, а после, понимая что сами себя ограбили.

Отправились прочь, без них лишь разные на лица люди, что одинаковы внутри точь

в точь.

В шикарном теле, как в пустой посуде — железным маятником золотое сердце бьется.

У того золота смешна цена.

Немая сцена предвещает нам пустой финал.

Погасли свечи!

Ты ищешь, как прогнать тоску, терзая реки раненых предплечий.

В последствии — мы лечимся от серых масс.

Их больше и все большее;

они не лечат нас,

А только дразнят!

Нежданно перешел в это лечение наш яркий, но не долгий

праздник.

Душа переродилась в мразь, и все мечтает повторить тот самый первый раз.

Из лужи смотрит, серые глаза пусты;

и до сих пор представляет океан мечты.

В нем плыву я к тебе, дыхание сдержав и в чистой воде.

Из душной тюрьмы мы вернемся домой.

Бездонний, синій океан мрії!

Вщухли хвилі, вітер втомився.

Час перейшов за опівночі.

В один момент та опівночі стала яскравим ранком;

Сказала: Часу тут зовсім немає!

Ти переплутав."

Гаряче сонце сніг огорнув.

З неба лила вода, але було сухо.

Як це так?

Не птиці ми, без крил, але втікаємо в аеропортах.

Форсаж, потім уповільнення.

Скрипучих гойдалок вереск, довгих хуртовин веселий свист.

Сумують рослини, листя не просто так жовтіло.

Зараз, скигля, опадає вниз.

Погода похмура.

Осінній день.

Ми перечекаємо її у хмільному басейні.

У ньому дна торкаєшся ногами ти,

І в п'яних снах нам снитися океан мрії.

У ньому пливу я до тебе, дихання стримавши і в чистій воді.

Із душевної в'язниці ми повернемося додому.

Одного разу, нам усім стане трохи сумно, за те, що ми вважали придуманим.

світом.

Вибравши для себе розгульну пустку, в серці людини принизили диво.

Світанок впаде на будинок, штори спалить, але в очі проникають вже насилу

Ці старі чортики і блиску не спостерігається, ми назавжди залишимося тими,

хто хоч намагається

Спробувати у грубого світу відібрати емоції, які колись виблискували в інших

пропорціях.

Покірно дивлячись вправно правили, а після, розуміючи що самі себе пограбували.

Вирушили геть, без них лише різні люди, що однакові всередині.

в точку.

У шикарному тілі, як у порожньому посуді, залізним маятником золоте серце б'ється.

У того золота смішна ціна.

Німа сцена віщує нам порожній фінал.

Згасли свічки!

Ти шукаєш, як прогнати тугу, терзаючи річки поранених передпліч.

Надалі — ми лікуємося від сірих мас.

Їх більше і все більше;

вони не лікують нас,

А тільки дражнять!

Несподівано перейшов у це лікування наш яскравий, але не довгий

свято.

Душа переродилася в мразь, і все мріє повторити цей перший раз.

З калюжі дивиться, сірі очі порожні;

і досі представляє океан мрії.

У ньому пливу я до тебе, дихання стримавши і в чистій воді.

Із душевної в'язниці ми повернемося додому.