Делать дело - Loc-Dog

Под веки из свинца, попробуй — загляни;

По медленной земле плетутся ноги.

Мы ниже или выше этой всей возни,

Из ниоткуда возник мой смертельный номер.

Его задумал не специально я,

Не чтобы развлекать зевак богатых.

Близкие, даже, трут: «Надо жить для себя»

Но я затеял свой отдельный баттл."

Солнце село, я начинаю делать дело!

Мне есть, что вспомнить, но не за что меня приделать.

Считал меня звездой твой скромный корешь,

А я пускал его билет по уставшим венам.

Когда в глаза уже совсем не смотришь

И твою душу под наркозом пожирает демон,

Больную память оглушает только литр водки —

И даже близкие устали твоим бредням верить.

Это казалось бы провал,

Я сидел у себя в комнате и тихо о*уевал.

А мама — молилась Богу, я понял что я поменялся,

Когда больше не почувствовал ее тревогу.

За заборами, где-то в лесной тиши,

Я пытался отыскать хоть молекулу старой души.

По отрывкам собирая всю старую жизнь;

Признавая все ошибки, что я совершил.

Тогда, впервые приклонил колени

В этой покорности черпая силы.

Тогда забыл, во что я раньше верил —

Хоть говорили «раньше надо было».

Тогда бы не остался шрам.

Я без возмездия дарю его своим дворам,

Что меня делали безумным и порой жестоким,

Но нам не дали позабыть за что мы топим.

Москва в утопиях, люди в масках.

Филки с любовью, как мусор с барыгой в связке.

А обыватель под красной властью,

Просто дарит свою жизнь ненасытной пасти.

А мне пора уже идти, прости —

Ведь без меня не напишутся мои холсты.

Солнце село, я начинаю делать дело!

-

И в этом деле мои правила всегда просты.

Не поднимается кто не падал.

Знай: где свой, где падаль!

Скоро солнце встанет, и жизни нет без правды.

Не поднимается кто не падал.

Рай так рядом с адом.

Нам не стереть бы грани, все делить по-братски.

Не поднимается кто не падал.

Знай: где свой, где падаль!

Скоро солнце встанет, и жизни нет без правды.

Не поднимается кто не падал.

Рай так рядом с адом.

Нам не стереть бы грани, все делить по-братски.

Під повіки зі свинцю, спробуй — зазирни;

По повільній землі плетуться ноги.

Ми нижче або вище цієї всієї метушні,

Звідки з'явився мій смертельний номер.

Його задумав не спеціально я,

Не щоб розважати роззяв багатих.

Близькі навіть труть: «Треба жити для себе»

Але я затіяв свій окремий баттл."

Сонце село, я починаю робити справу!

Мені є, що згадати, але не за що мене приробити.

Вважав мене зіркою твій скромний кореш,

А я пускав його квиток за втомленими венами.

Коли в очі вже зовсім не дивишся

І твою душу під наркозом пожирає демон,

Хвору пам'ять приголомшує лише літр горілки —

І навіть близькі втомилися твоїм маренням вірити.

Це здавалося би провал,

Я сидів у себе в кімнаті і тихо о*уевал.

А мама — молилася Богу, я зрозумів що я помінявся,

Коли більше не відчув її тривогу.

За огорожами, десь у лісовій тиші,

Я намагався знайти хоч молекулу старої душі.

По уривках збираючи все старе життя;

Визнаючи всі помилки, що я зробив.

Тоді, вперше схилив коліна

У цій покірності черпаючи сили.

Тоді забув, у що я раніше вірив

Хоч казали «раніше треба було».

Тоді би не залишився шрам.

Я без відплати дарую його своїм дворам,

Що мене робили божевільним і часом жорстоким,

Але нам не дали забути за що ми топимо.

Москва в утопіях, люди в масках.

Філки з любов'ю, як сміття з баригою в зв'язку.

А обиватель під червоною владою,

Просто дарує своє життя ненаситної пащі.

А мені пора вже йти, прости —

Адже без мене не напишуться мої полотна.

Сонце село, я починаю робити справу!

-

І в цій справі мої правила завжди прості.

Не піднімається хто не падав.

Знай: де свій, де падаль!

Скоро сонце встане, і життя немає без правди.

Не піднімається хто не падав.

Рай так поряд з пеклом.

Нам не стерти би грані, все ділити по-братськи.

Не піднімається хто не падав.

Знай: де свій, де падаль!

Скоро сонце встане, і життя немає без правди.

Не піднімається хто не падав.

Рай так поряд з пеклом.

Нам не стерти би грані, все ділити по-братськи.