В метро - LeTai

Серые стены задавят массивом

И нету просвета здесь, как в Филях

Я тут один и лишь ловит мой взгляд

Плитка из старого кафеля

Лёгкий мотив засел в голове,

Но забуду его за оконными рамами

На станции тихо мерцает неон

И вокруг лишь колонны из мрамора,

Но вдруг, вдалеке, вижу свет

Из тоннеля доносится воющий скрип

Большой, металлический змей вылетает,

А в нем сотни душ внутри,

Но посреди бесконечной толпы

Я увидел лицо, словно чудо с икон

И я, как прикованный, медленной поступью заплываю в вагон

Мой путь пролегает сквозь томные лица

Мечтающих, чтоб была теплой зима

Вереница событий, забытые в быте

Единая масса, лишь толпы зевак

И я пробираюсь к одной, что мой мир

Всколыхнула за считанный миг

Защита пробита, защиплет в груди

И я принимаю застенчивый вид

И вот, я уже за спиной, чувствую

Как мысли кружат мне голову

Ловлю ее взгляд в отражении стекла

И глаза увожу сразу в сторону

Уже много себе напридумал

Сознание её идеальной слепило

Я не знаю, чем пахнет она,

Но теперь этот запах мой самый любимый

Сколько было людей каждый день вокруг чужаков?

Сколько миль мы прошли, под землёй, из плиточных троп?

И как хамелеон, что в душе всегда одинок

Как же люблю я по несколько раз на неделе

Влюбляться в метро

Сколько было людей, каждый день, вокруг чужаков?

Сколько миль мы прошли, под землёй, из плиточных троп?

И как хамелеон, что в душе всегда одинок

Как же люблю я по несколько раз на неделе

Влюбляться в метро

И вдруг я увидел улыбку

Застывшую в стеклах закрытых дверей

Поверить не мог, неужель это мне?

От восторга готов умереть

Представить подвластно не каждому

Насколько же сильно я счастлив

Мне неистово страшно,

Но знаю: кого-то счастливей

Меня здесь сейчас нет

И я словно бог придумал наш мир

Где только с тобой милый рай для двоих

И мы навсегда и сядем одни

В этих райских садах

Наплевать на других, ведь от взглядов

Недобрых укроет небес высота

Мы счастливы вот уже двадцать минут

Хотя я не спросил, что за имя,

Но разве сейчас это важно?

Мы любим и, вроде как, любим взаимно

Сценарий как будто из фильма

Всё было прекрасно, но двери открылись

И ты за мгновение вышла

Я предан и не прощу

Что на сердце останется шов

Откуда ты знаешь?

Может попозже немного

Я бы подошёл, но двери открылись опять

И опять я увидел чудо с иконы

Я не помню куда должен ехать

И вот уже всё начинается снова…

Сколько было людей каждый день вокруг чужаков?

Сколько миль мы прошли, под землёй, из плиточных троп?

И как хамелеон, что в душе всегда одинок

Как же люблю я по несколько раз на неделе

Влюбляться в метро

Сколько было людей, каждый день, вокруг чужаков?

Сколько миль мы прошли, под землёй, из плиточных троп?

И как хамелеон, что в душе всегда одинок

Как же люблю я по несколько раз на неделе

Влюбляться в метро

Сірі стіни задавлять масивом

І немає просвіту тут, як у Філях

Я тут один і тільки ловить мій погляд

Плитка зі старої кахлі

Легкий мотив засів у голові,

Але забуду його за віконними рамами

На станції тихо мерехтить неон

І навколо лише колони з мармуру,

Але раптом, вдалині, бачу світло

З тунелю доноситься виючий скрип

Великий, металевий змій вилітає,

А в ньому сотні душ усередині,

Але посеред нескінченного натовпу

Я побачив обличчя, наче диво з ікон

І я, як прикутий, повільною ходою запливаю у вагон

Мій шлях пролягає крізь важкі обличчя

Мріють, щоб була тепла зима

Низка подій, забуті в буті

Єдина маса, лише натовпу роззяв

І я пробираюся до однієї, що мій світ

Сколихнула за раховану мить

Захист пробитий, защипле в грудях

І я приймаю сором'язливий вигляд

І ось, я вже за спиною, відчуваю

Як думки кружляють мені голову

Ловлю її погляд у відбитку скла

І очі виводжу відразу в бік

Вже багато собі надумав

Свідомість її ідеальної сліпило

Я не знаю, чим пахне вона,

Але тепер цей запах мій найулюбленіший

Скільки було людей щодня навколо чужинців?

Скільки миль ми пройшли, під землею, з плиткових стежок?

І як хамелеон, що в душі завжди самотній

Як же люблю я по кілька разів на тижню

Закохуватися в метро

Скільки було людей щодня навколо чужинців?

Скільки миль ми пройшли, під землею, з плиткових стежок?

І як хамелеон, що в душі завжди самотній

Як же люблю я по кілька разів на тижню

Закохуватися в метро

І раптом я побачив посмішку

Застигла в склах зачинених дверей

Повірити не міг, невже це мені?

Від захоплення готовий померти

Уявити підвладно не кожному

Наскільки ж сильно я щасливий

Мені страшенно страшно,

Але знаю: когось щасливіший

Мене тут зараз немає

І я ніби бог придумав наш світ

Де тільки з тобою милий рай для двох

І ми назавжди і сядемо одні

В цих райських садах

Наплювати на інших, адже від поглядів

Недобрих укриє небес висота

Ми щасливі ось уже двадцять хвилин

Хоча я не запитав, що за ім'я,

Але хіба зараз це важливо?

Ми любимо і, начебто, любимо взаємно

Сценарій начебто із фільму

Все було чудово, але двері відчинилися

І ти за мить вийшла

Я відданий і не прощу

Що на серці залишиться шов

Звідки ти знаєш?

Може пізніше трохи

Я би підійшов, але двері відчинилися знову

І знову я побачив диво з ікони

Я не пам'ятаю куди повинен їхати

І ось вже все починається знову…

Скільки було людей щодня навколо чужинців?

Скільки миль ми пройшли, під землею, з плиткових стежок?

І як хамелеон, що в душі завжди самотній

Як же люблю я по кілька разів на тижню

Закохуватися в метро

Скільки було людей щодня навколо чужинців?

Скільки миль ми пройшли, під землею, з плиткових стежок?

І як хамелеон, що в душі завжди самотній

Як же люблю я по кілька разів на тижню

Закохуватися в метро