Птица чёрная - Леонид Агутин

Что тебя зовет в дорогу,

Собирая понемногу,

Годы, версты, километры пути,

Что тебя несет и держит,

Что маячит, еле брезжит,

Тянет от порога, до вечности.

Еще не света, не зари,

Ослепшие фонари,

Чередой мелькают дни в окне,

Как пятна на луне,

Как пятна на луне.

Что ее несет по свету,

Кто такая птица эта,

Словно бы душа, на век, обреченная,

Что ее к тебе приводит,

И зачем тебя находит,

Как немой укор, птица черная.

Одна на веки вечные,

Судьба быстротечная,

Как этот день,

Как миг сама с собой,

Промчит перед тобой,

Промчит перед тобой.

Бывает страх, заполнит пустоту,

Придешь во тьмах, стоишь один на мосту,

Она летит, затмив собою свет,

А ты молчишь в ответ.

Она всегда совершенно спокойна,

Она не кричит и наружу не рвется,

И если ее попросить, с подоконника она улетит,

И даже не обернется,

Она чем-то заряжена изнутри,

Она смотрит вглубь твоего устремления,

Если можешь смотреть в ее глаза, то смотри,

Если хочешь забыть ее, то это самое время.

Зима на белом черная,

Как мысль изреченная,

Она тебя пытается прочесть,

Ты кто?

Зачем ты здесь?

Ты кто?

Зачем ты здесь?

Зима на белом черная,

Как мысль изреченная,

Она тебя пытается прочесть,

Ты кто?

Зачем ты здесь?

Бывает страх, заполнит пустоту,

Придешь во тьмах, стоишь один на мосту,

Она летит, затмив собою свет,

Ты спишь, тебя здесь нет.

Що тебе кличе в дорогу,

Збираючи потроху,

Роки, версти, кілометри шляху,

Що тебе несе і тримає,

Що маячить, ледь гудить,

Тягне від порога, до вічності.

Ще не світла, не зорі,

Осліплі ліхтарі,

Чергою миготять дні у вікні,

Як плями на місяць,

Як плями на місяць.

Що її несе по світу,

Хто такий птах цей,

Немов би душа, на вік, приречена,

Що її до тебе наводить,

І навіщо тебе знаходить,

Як німий докір, птах чорний.

Одна на віки вічні,

Доля швидкоплинна,

Як цей день,

Як мить сама з собою,

Промчить перед тобою,

Промчить перед тобою.

Буває страх, заповнить порожнечу,

Прийдеш у темряві, стоїш один на мосту,

Вона летить, затьмаривши собою світло,

А ти мовчиш у відповідь.

Вона завжди спокійна,

Вона не кричить і назовні нерветься,

І якщо її попросити, з підвіконня вона полетить,

І навіть не обернеться,

Вона чимось заряджена зсередини,

Вона дивиться вглиб твого устремління,

Якщо можеш дивитися в її очі, то дивися,

Якщо хочеш забути її, то саме час.

Зима на білому чорна,

Як думка висловлена,

Вона тебе намагається прочитати,

Ти хто?

Навіщо ти тут?

Ти хто?

Навіщо ти тут?

Зима на білому чорна,

Як думка висловлена,

Вона тебе намагається прочитати,

Ти хто?

Навіщо ти тут?

Буває страх, заповнить порожнечу,

Прийдеш у темряві, стоїш один на мосту,

Вона летить, затьмаривши собою світло,

Ти спиш, тебе тут немає.