Громкие разговоры - Легенды Про

Когда откроется дверь, кто будет стоять за ней?

О чем будет мне говорить и

каких ждать новостей?

Эти вопросы как один сливались воедино, куча красок было в голове — и ни одной

картины.

Как залатать эти дыры, когда мой корабль утонет, я ведь не сошел с ума,

просто кем-то не смог быть понят.

Сам успокоил себя, оставшись лежать на кровати, мысли съедали внутри при виде

людей в белом халате.

Решать задачи в палате уже не было смысла, сколько я разрушил дорог и сколько

дней было кислых.

«Я для чего был прислан?»

— орал в приступах гнева, каждый день смотрел наверх

и ждал, когда ответит небо.

Ему был предан даже больше, чем себе самому и, чтобы с ним связаться,

мысли приходили на ум

О суициде в палате, что как оператор связи сможет тебя с ним соединить — услуга

эвтаназии.

Сам утопил себя в грязи, что поставлял Азия, не мог себе простить того,

что раньше не начал слазить.

Всё это безобразие его вело к одному — найти того, кто угостил, кто помог

утонуть.

Припев:

Все эти громкие разговоры так легко забыть,

Все эти золотые горы — лишь песочные холмы.

Я не могу показать тебе то, что не хочу всё время прятать.

Нет, это не песня про любовь, так что ты можешь не плакать.

Кому-то лучше быть голодным и сердитым, кому-то легче быть обиженным и сытым,

Кому-то трудно держать рот закрытым, но всегда есть те, кто любит молчать с

аппетитом.

Кому открыть, кому оставить вход закрыты, кому-то с грязной лапой или с чистым

копытом.

Кто тут считает себя дураком набитым — поднимите руки, вас не видно.

Не видно дна моего зла, теперь тебе стыдно, кровь на асфальте повидлом под

видом.

Романтика — первобытное б*дло, ей так было любопытно, обидно.

Она, как все, сделала из сердца сито, моя фата-моргана искала, что там скрыто.

Но я — не твой шерстяной свитер, я для той, которая в каждой — вот мой выбор.

Припев:

Все эти громкие разговоры так легко забыть,

Все эти золотые горы — лишь песочные холмы.

Я не могу показать тебе то, что не хочу всё время прятать.

Нет, это не песня про любовь, так что ты можешь не плакать.

Что мне делать?

Как мне быть?

А?

Вопросы мучали снова, горло рвало от обид.

Разбитый быт и вид: не умыт и не брит, скоро сосед придет, хоть похмелит.

Много говорит своей бабе Ритке, но газ не горит в его малогабаритке,

Потому что там, за стеной Кремля сборище путан рушит курс рубля.

А все эти партии, призывы, речевки — дело рук одной всем известной группировки.

И, вообще, в целом от этого полит-ядра разит не лучше, чем от помойного ведра.

Быть может, он прав, да, но как известно, слово без дела мало чего значит,

В голове много вопросов, но одному нет места: «А что ты сделал, чтобы всё было

иначе?»

Припев:

Все эти громкие разговоры так легко забыть,

Все эти золотые горы — лишь песочные холмы.

Я не могу показать тебе то, что не хочу всё время прятать.

Нет, это не песня про любовь, так что ты можешь не плакать.

Коли відчиняться двері, хто стоятиме за нею?

Про що мені говоритиме і

яких чекати новин?

Ці питання як один зливалися воєдино, купа фарб було в голові — і ні одною

картини.

Як залатати ці дірки, коли мій корабель потоне, я бо не зійшов з розуму,

просто кимось не зміг бути зрозумілий.

Сам заспокоїв себе, залишившись лежати на ліжку, думки з'їдали всередині побачивши

людей у ​​білому халаті.

Вирішувати завдання в палаті вже не було сенсу, скільки я зруйнував доріг і скільки

днів було кисле.

«Я для чого був присланий?»

— кричав у приступах гніву, щодня дивився нагору

і чекав, коли відповість небо.

Йому був відданий навіть більше, ніж собі самому і щоб з ним зв'язатися,

думки приходили на думку

Про суїцид у палаті, що як оператор зв'язку зможе тебе з'єднати — послуга

евтаназії.

Сам утопив себе в бруді, що постачав Азія, не міг собі вибачити того,

що раніше не почав злазити.

Все це неподобство його вело до одного, знайти того, хто почастував, хто допоміг.

потонути.

Приспів:

Всі ці гучні розмови так легко забути,

Усі ці золоті гори— лише пісочні пагорби.

Я не можу показати тобі те, що не хочу весь час ховати.

Ні, це не пісня про кохання, так що ти можеш не плакати.

Комусь краще бути голодним і сердитим, комусь легше бути скривдженим і ситим,

Комусь важко тримати рот закритим, але завжди є ті, хто любить мовчати з

апетитом.

Кому відкрити, кому залишити вхід закриті, комусь із брудною лапою або з чистим

копитом.

Хто тут вважає себе дурнем набитим — підніміть руки, вас не видно.

Не видно дна мого зла, тепер тобі соромно, кров на асфальті повидлом під

видом.

Романтика — первісне б*дло, їй так було цікаво, прикро.

Вона, як усі, зробила із серця сито, моя фата-моргана шукала, що там приховано.

Але я — не твій вовняний светр, я для тієї, яка в кожній ось мій вибір.

Приспів:

Всі ці гучні розмови так легко забути,

Усі ці золоті гори— лише пісочні пагорби.

Я не можу показати тобі те, що не хочу весь час ховати.

Ні, це не пісня про кохання, так що ти можеш не плакати.

Що мені робити?

Як мені бути?

А?

Питання мучили знову, горло рвало від образ.

Розбитий побут і вид: не вмитий і не голий, скоро сусід прийде, хоч похмелить.

Багато говорить своїй бабі Рітці, але газ не горить у його малогабаритці,

Бо там, за стіною Кремля, збірка плутан рушить курс рубля.

А всі ці партії, заклики, промови — справа рук одного всім відомого угруповання.

І, взагалі, в цілому від цього політ-ядра вражає не краще, ніж від помийного відра.

Можливо, він має рацію, так, але як відомо, слово без діла мало чого означає,

В голові багато питань, але одному немає місця: «А що ти зробив, щоб все було

інакше?

Приспів:

Всі ці гучні розмови так легко забути,

Усі ці золоті гори— лише пісочні пагорби.

Я не можу показати тобі те, що не хочу весь час ховати.

Ні, це не пісня про кохання, так що ти можеш не плакати.