LE POETE NOIR - Kery James

Les rappeurs et les slammeurs écrivent merveilleusement notre langue

Je dois dire que le, le leader de tout cela, celui qui émerge en tête,

c’est Kery James

Et vous allez l’entendre, écoutez surtout attentivement les paroles

Comment c’est beau et comment c’est Français

J’noirci des feuilles blanches à l’encre d'ébène

À l’encre de mes peines

Je me poumone sous la fureur du vent

Mes mots s’envolent comme des nuages mouvants

On me tue chaque jour dans la langue de Molière

Je rend chaque coup dans la langue de Césaire

Pour être Noir, je chante ma solitude

J’habille désespoir que l’aube dénude

Je m’inspire de feuilles mortes aux couleurs d’Automne

Ma poésie naît où l'Été s’endort, quand l’Hiver chantonne

Puisqu'écrire c’est oser, j’ose sans demi-mesures

J’ai des souvenirs pourpres, à en faire rougir l’azur

J’viens de tour de ciment, à perte de vie

Cimetières d’illusions où se terrent les envies

Quand les lendemains ne font même plus de promesses

Mourir à vingt ans peut te sembler romanesque

À traîner le jour, j’ai vu naître la nuit

On a longtemps que vivre, c'était tuer l’ennui

L'égalité, j’ai cru la voir en silhouette

Ce soir ou la pauvreté pointa un flingue sur ma tête

J’noirci des feuilles blanches à l’encre d'ébène

À l’encre de mes peines

Je me poumone sous la fureur du vent

Mes mots s’envolent comme des nuages mouvants

On me tue chaque jour dans la langue de Molière

Je rend chaque coup dans la langue de Césaire

Pour être Noir, je chante ma solitude

J’habille désespoir que l’aube dénude

Jugé sur mon teint, j'écris à l’instinct

J’ouvre les bras au monde mais seule la peine m'étreint

Alors sourire forcé, je n’serai jamais Français

Ici les fils de colons ont peur d'être grands remplacés

Au soleil levant s'éteindront mes jours

Il l’a feront sans moi la guerre civile d'Éric Zemmour

Peur des différences, ou panique sanitaire

Les moutons masqués trouvent la dictature salutaire

J’mène une vie de bohême, je m'émancipe en lettre

Je n’attend pas qu’on m’aime, j’exige qu’on me respecte

À chaque instants je meurs, je ne suis pas grand chose

Peut-on rendre le monde meilleur en semant des pétales de proses?

À l’encre d'ébène

À l’encre de mes peines

Je me poumone sous la fureur du vent

Mes mots s’envolent comme des nuages mouvants

On me tue chaque jour dans la langue de Molière

Je rend chaque coup dans la langue de Césaire

Pour être Noir, je chante ma solitude

J’habille désespoir que l’aube dénude

Noir

Noir

Noir

J’suis souvent d’humeur noire

J’ai des idées noires

Parfois je broie du noir

Ma poésie est noire

J’suis souvent d’humeur noire, noire, noire, noire

J’ai des idées noires, noires, noires, noires

Parfois je broie du noir, noir, noir, noir, noir, noir, noir

Ma poésie est noire

Репери та слемери гарно пишуть нашу мову

Я повинен сказати, що лідер всього цього, той, хто виходить у лідери,

це Кері Джеймс

І ви це почуєте, особливо уважно слухайте тексти

Як це красиво і як це по-французьки

Я почорнив білі аркуші чорнилом чорного дерева

У чорнилі моїх скорбот

Я кидаюсь у люті вітру

Мої слова відлітають, мов хмари, що рухаються

Вони вбивають мене щодня мовою Мольєра

Я відповідаю на кожен удар мовою Сезара

Щоб бути чорним, я співаю свою самотність

Я одягаю відчай, що оголить світанок

Мене надихає мертве листя в кольорах осені

Моя поезія народжується там, де спить літо, коли співає зима

Оскільки писати - це сміливо, я наважуся без половини заходів

У мене фіолетові спогади, щоб лазур почервонів

Я родом із цементної вежі, втративши своє життя

Кладовища ілюзій, де ховаються бажання

Коли завтра навіть не дають обіцянок

Померти у двадцять років може здатися вам романтичною

Тягнучи день, я побачив народження ночі

Давно жити було, щоб вбити нудьгу

Рівність, мені здалося, що я бачив це в силуеті

Сьогодні ввечері, коли бідність наставила пістолет на мою голову

Я почорнив білі аркуші чорнилом чорного дерева

У чорнилі моїх скорбот

Я кидаюсь у люті вітру

Мої слова відлітають, мов хмари, що рухаються

Вони вбивають мене щодня мовою Мольєра

Я відповідаю на кожен удар мовою Сезара

Щоб бути чорним, я співаю свою самотність

Я одягаю відчай, що оголить світанок

Судячи зі свого кольору обличчя, я пишу за інстинктом

Я відкриваю свої обійми світу, але тільки біль обіймає мене

Тож вимушена посмішка, я ніколи не буду французом

Тут сини поселенців бояться, що їх замінять великі

На сонці, що сходить, мої дні погаснуть

Він зробить це без мене громадянську війну Еріка Земмура

Страх розбіжностей або паніка щодо здоров’я

Вівці в масках вважають диктатуру корисною

Я веду богемне життя, розкріпачую себе в листах

Я не сподіваюся, що мене люблять, я вимагаю поваги

Кожної миті, коли я вмираю, я не багато

Чи можемо ми зробити світ кращим, посіявши прозові пелюстки?

чорнилом чорного дерева

У чорнилі моїх скорбот

Я кидаюсь у люті вітру

Мої слова відлітають, мов хмари, що рухаються

Вони вбивають мене щодня мовою Мольєра

Я відповідаю на кожен удар мовою Сезара

Щоб бути чорним, я співаю свою самотність

Я одягаю відчай, що оголить світанок

Чорний

Чорний

Чорний

Я часто в похмурому настрої

У мене темні думки

Іноді я замислююся

Моя поезія чорна

Я часто перебуваю в темному, темному, темному, темному настрої

У мене є думки чорні, чорні, чорні, чорні

Іноді я хмурюсь, чорний, чорний, чорний, чорний, чорний, чорний

Моя поезія чорна