Les miens - Kery James

Et tous les gens des cités lèvent leurs mains

Et tous les enfants d’immigrés lèvent leurs mains

Et tous les gens des quartiers chauds lèvent leurs mains

Et tous les gens des ghettos lèvent leurs mains

Les miens, Arabes et Noirs pour la plupart d’entre eux

J’ai grandi parmi eux, je connais leur histoire

Dans l’oubli de moi-même j'écris leurs mémoires

J’les aime, j’te prie d’y croire

J’ai tant chanté leurs souffrances

Eux, ces Français pourtant étrangers en France

Je n’ignore pas que profonde est leur déchirure

La mienne, je tente de soigner par l'écriture

Bien sûr que j’ai en moi une part d’eux

Bien que j'étouffe cette rage qu’ils cultivent en banlieue

Et c’est toujours de la tristesse que tu peux lire dans mes yeux

Et tant de tendresse qui se manifeste de mes vœux

Envers ces habitants des quartiers, banlieues, cités

Trop cités, qu’on a souhaité lier à l’insécurité

Leur différence naît dans le regard des autres

Parfois conséquence: la violence et autre

J’viens de la banlieue, une France à part

Et y’a pas que la distance qui nous sépare

La cité a ses codes, son langage, son silence, ses modes

Ses méthodes et sa lecture de monde

Lèvent leurs mains

Et tous les enfants d’immigrés lèvent leurs mains

Et tous les gens des quartiers chauds lèvent leurs mains

Et tous les gens des ghettos lèvent leurs mains

C’est vrai que parmi les miens il y a des dealers, des tueurs et des braqueurs

Des crapuleux mais aussi des durs au grand cœur

Des étudiants, des patrons et des sportifs

Y’a, des innocents et des fautifs

Nos rues sont pleines de talents cachés

Transformés en talents gâchés

Sous-estimant la valeur du temps

Je me pose une question: «Les miens sont-ils naïfs ou inconscients ?»

Lorsque l’envie domine leur raison

Je vois les miens en vie, mais en prison

De toute façon, mêmes libres, ils se sentent comme prisonniers

Rejettent le bon sens comme un fou que t’essaies de raisonner

Torturés par les regrets

J’crois que les miens pleurent mais en secret

Ils sont si loin qu’ils n’arrivent plus à revenir;

C’qu’ils voudraient être, ils n’arrivent plus à l’devenir

Ils refusent un avenir sans oseille

Souvent victimes d’une adolescence sans modèle

En bas des tours, le temps leur échappe, leurs vies se consument

Splif au bec, regard noir, avenir confus

Et certains tapent dans la coke

Mais la plupart t’diront que c’est jamais eux mais les autres

Combien des miens ne sont pas c’qu’ils voulaient être

Ne font pas ce qu’ils voulaient faire, ne vivent pas ce qu’ils voulaient vivre

Ils se croient condamnés à l'échec

L’inégalité sociale comme prétexte

En fait, la délinquance, un héritage maudit

Que les plus vieux leur lèguent depuis leur plus jeune âge

Alors combien peuvent s’en sortir

Construire, partir

Ou alors partir pour construire

Pour revenir, pour reconstruire et instruire les nôtres?

Lèvent leurs mains

Et tous les gens des cités lèvent leurs mains

Et tous les enfants d’immigrés lèvent leurs mains

Et tous les gens des quartiers chauds lèvent leurs mains

Et tous les gens des ghettos lèvent leurs mains

Et tous les fils de prolétaires lèvent leurs mains

Tous ceux qui se sentent solidaires lèvent leurs mains

Et tous ceux de la France d’en bas lèvent leurs mains

Lèvent leurs mains

Ça me tue de voir les miens s’entretuer

Tirer, tuer, trop s’y sont habitués

Pourtant nos histoires sont les mêmes

Et quand on se fait face

On est comme face à face à nous-mêmes

On a la rage pour les mêmes raisons

On subit les mêmes exclusions

Reclus dans les mêmes quartiers, enfermés dans les mêmes prisons

Nos parents ont fait preuve du même courage

Nous aiment du même amour alors pourquoi tu me dévisages?

Tandis que les médias nous salissent, que certains nous trahissent

Complotent, rêvent en secret que la France nous bannisse

Dans leur bouche, avant, on était tous des voleurs

Maintenant, dans leurs reportages on est tous des violeurs

On violerait nos sœurs à plusieurs

On y verrait une justice, une fierté, un honneur

Tu sais ce qu’ils se disent, normal pour des extrémistes en puissance

La haine succède à la peur et eux veulent faire flipper la France

Frangin, lève ta main si t’as une sœur et que tu la respectes

Lève ta main si t’as un frère et qu’il te respecte

Lève ta main si t’es conscient que la cité peut être un drame

Que tu sois un homme ou une femme

Lèvent leurs mains

Et tous les gens des cités lèvent leurs mains

Et tous les enfants d’immigrés lèvent leurs mains

Et tous les gens des quartiers chauds lèvent leurs mains

Et tous les gens des ghettos lèvent leurs mains

Et tous les fils de prolétaires lèvent leurs mains

Tous ceux qui se sentent solidaires lèvent leurs mains

Et tous ceux de la France d’en bas lèvent leurs mains

Lèvent leurs mains

Celle-ci c’est pour tous les gens des quartiers, banlieues, cités qu’on a

souhaité lier à l’insécurité

Afrique du Nord, du Sud, Antilles, Europe, espagnols, portugais

La misère n’a pas de couleur

Au royaume des rêves brisés, des cœurs brisés

Des sentiments maîtrisés

Quand ils ne sont pas méprisés

Ton sens de la survie doit y être aiguisé

C’est en rage, que les faiblesses sont déguisées

Les miens n’en n’ont pas l’air, mais ils sont épuisés

Les miens, je vais les représenter jusqu’au dernier

Paroles rédigées et expliquées par la communauté RapGenius France

І всі жителі міст піднімають руки

І всі діти-емігранти піднімають руки

І всі люди в кварталах червоних ліхтарів підняли руки

І всі люди в гетто піднімають руки

Моя, араби та чорношкірі здебільшого

Я виріс серед них, знаю їхню історію

У самозабутті пишу їхні спогади

Я люблю їх, будь ласка, повірте

Я стільки оспівав їхні страждання

Вони, ці французи, ще іноземці у Франції

Я знаю, яка їхня сльоза

Мої, я намагаюся вилікувати письмом

Звичайно, частина їх є в мені

Хоча я стримую цю лють, яку вони культивують у передмісті

І це завжди смуток, який ти читаєш в моїх очах

І стільки ніжності, що виявляє мої бажання

До цих жителів районів, передмість, міст

Забагато цитат, які ми хотіли пов’язати з небезпекою

Їх відмінність народжується в поглядах інших

Іноді наслідок: насильство та інше

Я родом із передмістя, окремо від Франції

І не тільки відстань нас розділяє

Місто має свої коди, свою мову, свою тишу, свої режими

Його методи і його прочитання світу

піднімають руки

І всі діти-емігранти піднімають руки

І всі люди в кварталах червоних ліхтарів підняли руки

І всі люди в гетто піднімають руки

Це правда, що серед моїх людей є і наркоторговці, і вбивці, і грабіжники

Лиходій, але водночас і жорсткий із великим серцем

Студенти, керівники та спортсмени

Є невинні і винні

Наші вулиці сповнені прихованих талантів

Перетворилися на змарновані таланти

Недооцінка цінності часу

Я задаю собі питання: «Мої наївні чи непомітні?»

Коли заздрість домінує над їхнім розумом

Я бачу своїх живими, але в тюрмі

У будь-якому випадку, навіть на волі, вони почуваються в'язнями

Відкидайте здоровий глузд, як божевільний, який ви намагаєтесь аргументувати

Замучена жалем

Я думаю, що мої плачуть, але потай

Вони так далеко, що не можуть повернутися;

Ким би вони хотіли бути, вони вже не можуть цим стати

Вони відмовляються від безщасливого майбутнього

Часто жертви підліткового віку без зразка для наслідування

На дні веж час утікає від них, їх життя поглинені

Сплиця в дзьобі, блиск, сплутане майбутнє

І трохи кока-коли

Але більшість скаже вам, що це не вони, а інші

Скільки моїх не таких, якими хотіли бути

Не робіть того, що вони хотіли робити, не живіть тим, що вони хотіли жити

Вони думають, що приречені на поразку

Соціальна нерівність як привід

Справді, правопорушення, проклята спадщина

Що найстарші заповідають їм від молодості

Так скільки можна обійтися

Побудувати, залишити

Або залишити будувати

Повертатись, відбудовувати та виховувати своїх?

піднімають руки

І всі жителі міст піднімають руки

І всі діти-емігранти піднімають руки

І всі люди в кварталах червоних ліхтарів підняли руки

І всі люди в гетто піднімають руки

І всі сини пролетарів піднімають руки

Піднімають руки всі, хто відчуває солідарність

І всі французи внизу піднімають руки

піднімають руки

Мене вбиває бачити, як мої люди вбивають один одного

Стріляй, вбивай, занадто багато звикли до цього

Але наші історії однакові

І коли ми зустрічаємося один з одним

Ми ніби віч-на-віч самі з собою

Ми відчуваємо гнів з тих самих причин

Ми стикаємося з тими самими виключеннями

Замкнені в тих самих приміщеннях, замкнені в тих самих тюрмах

Наші батьки виявили таку ж мужність

Люби нас однаковою любов'ю, тож чому ти дивишся на мене?

У той час як ЗМІ дискредитують нас, деякі зраджують

Сюжет, таємно мріє, щоб Франція нас вигнала

В їхніх устах раніше всі ми були злодіями

Тепер у їхніх звітах ми всі ґвалтівники

Ми б разом зґвалтували наших сестер

Це буде сприйматися як справедливість, гордість, честь

Знаєте, як кажуть, це нормально для потенційних екстремістів

Ненависть бере гору від страху, і вони хочуть налякати Францію

Брате, підніми руку, якщо у тебе є сестра і ти її поважаєш

Підніміть руку, якщо у вас є брат і він вас поважає

Підніміть руку, якщо знаєте, що місто може бути драмою

Чоловік ти чи жінка

піднімають руки

І всі жителі міст піднімають руки

І всі діти-емігранти піднімають руки

І всі люди в кварталах червоних ліхтарів підняли руки

І всі люди в гетто піднімають руки

І всі сини пролетарів піднімають руки

Піднімають руки всі, хто відчуває солідарність

І всі французи внизу піднімають руки

піднімають руки

Це для всіх людей із районів, передмість, міст, які у нас є

хотів пов’язати з незахищеністю

Північна Африка, Південна Африка, Вест-Індія, Європа, іспанська, португальська

Нещастя не має кольору

У царстві розбитих мрій, розбитих сердець

Контрольовані почуття

Коли ними не зневажають

Там має загостритися почуття виживання

Воно в люті, слабкості маскуються

Мої не схожі, але їх уже розпродано

Мої, я їх представлятиму до останнього

Тексти написані та пояснені спільнотою RapGenius France