Victoria - Keny Arkana

Moi c’est Victoria, née il y a 14 printemps

Dans un village près de Salta dans lequel je vivais avant

Cela fait maintenant plus de 10 ans qu’avec papa et maman

Mes frères et mes soeurs ont a quitté nos champs

On est venu s’entasser dans une de ces cabanes à l’entrée de la ville

C’est papa qui l’a construite mais elle est pas finie

Je n’ai que des vagues souvenirs du village

Maman pleure quand elle m’en parle car elle n’aime pas la vie ici

Des étrangers ont brulé nos maisons pour nous voler nos terres

Papa s'énerve moi j’comprends pas il parle d’agroalimentaire

Il dit que, les politiques sont des prédateurs qui sèment la peur

Et qui ont un estomac à la place du cœur

Ici pas de travail, aucune prière ne s’exhauce

Après les cours avec ma sœur on vend des bracelets 2 pesos

Mais malgré tous ces efforts, demeurent ces jours sans repas

La nuit maman pleure, la nuit maman ne dort pas

Mon voisin m’a dit qu’pendant la dictature c'était plus dur

Alors j’vais pas me plaindre même si ici y’a pas de futur

Moi j’aime bien les études, on m’a dit c’est bien mais inutile

Ici beaucoup ont arreté avant même de savoir écrire

Dans mon jardin secret j’cultive le rêve d'être medecin

Soigner tous ses enfants malades qui ne mangent pas à leur faim

J’comprends pas, dans la ville j’vois bien tous ces petits faire la manche

Devant le mépris des ceux qu’on appelle les gens biens

J’minterroge, ne voient-ils pas la misère?

Ils nous écrase pour benir l’homme

venant de l’autre hémisphère

Papa dit qu’on est traité comme des chiens

Dieu merci j’ai ma famille plus loin y’a des orphelins qui vivent dans les

décharges

Des fois je pleure en cachette, mais pas lontemps

Car je pense à mes aînés qui ont connu le chant des mitraillettes

Et puis grand-mère disait toujours

La vie c’est l’espoir, si t’en as plus t’es comme mort et vivre relève de

l’exploit

Papa est à bout, il a frôlé la folie

Quand un matin il a appris qu’la banque lui avait volé ses économies

Impuissant tout le monde était affolé

Il n'était pas le seul, c’est la nation entière qui s'était fait voler

Depuis ce jour, avec beaucoup d’gens de la ville, il bloque les routes pour

bloquer l'économie du pays

C’est leur façon de se faire entendre mais moi j’ai peur

Quand il s’en va, y’en a qui revienne pas la police est violente

Ils les appelle Piqueteros et les journaux sont des menteurs

Ils disent que s’est des bandits après y’a des gens qui ont peur

Papa dit ils peuvent tuer des hommes mais ils ne tuerons pas la mémoire

Les mères des disparus chantent toujours contre l’oubli

On vit le fruit d’une démocratie raté dans un pays si riche

Tant d’enfants n’ont dans le ventre qu’une tasse de maté

Parce qu’on est dirigé par la mafia du crime

Moi j’comprends pas et quand j’demande pourquoi on m’répond toujours

Parce qu’on est en Argentine

Я Вікторія, народилася 14 весни тому

У селі поблизу Сальти, де я жив

З мамою і татом минуло більше 10 років

Мої брати і сестри покинули наші поля

Ми прийшли в одну з тих халуп на в’їзді в місто

Його побудував тато, але він не закінчений

Про село маю лише туманні спогади

Мама плаче, коли розповідає мені про це, бо їй не подобається тут життя

Іноземці спалили наші будинки, щоб вкрасти нашу землю

Тато злиться, я не розумію, він про їжу

За його словами, політики — це хижаки, які нагнітають страх

І в кого замість серця шлунок

Тут немає роботи, немає відповіді на молитву

Після заняття з сестрою ми продаємо браслети по 2 песо

Але, незважаючи на всі ці зусилля, залишайтеся ці дні без їжі

Вночі мама плаче, вночі мама не спить

Сусідка розповідала, що під час диктатури було важче

Тому я не збираюся скаржитися, навіть якщо тут немає майбутнього

Мені подобається вчитися, мені сказали, що це добре, але марно

Тут багато хто зупинився, навіть не вміючи писати

У своєму таємному саду я плекаю мрію стати лікарем

Зцілюй усіх його хворих дітей, яким не вистачає їжі

Я не розумію, у місті я бачу, як всі ці малечі жебракують

Перед зневагою тих, кого називають добрими людьми

Цікаво, хіба вони не бачать нещастя?

Вони тиснуть нас, щоб благословити людину

з іншої півкулі

Тато каже, що до нас ставляться як до собак

Слава Богу, що моя сім'я подалі. Там живуть сироти

смітники

Іноді я плачу потихеньку, але недовго

Бо я думаю про своїх старших, які знали пісню кулеметів

І тоді бабуся завжди говорила

Життя - це надія, якщо у вас більше його, ви як мертвий, а жити - це питання

подвиг

Тато виснажений, він був близький до божевілля

Коли одного ранку він дізнався, що банк вкрав його заощадження

Безпорадні всі були в паніці

Він був не один, весь народ пограбували

З того дня з багатьма людьми в місті він перекриває дороги

закрити економіку країни

Це їхній спосіб почути себе, але я боюся

Коли він йде, деякі не повертаються, поліція жорстока

Їх називають Пікетеро, а газети брехуні

Кажуть, це бандити, то є люди, які бояться

Тато каже, що вони можуть вбивати людей, але вони не вбивають пам'ять

Матері зниклих завжди співають проти забуття

Ми живемо плодом невдалої демократії в такій багатій країні

У багатьох дітей у шлунку лише чашка мату

Тому що нами керує злочинна мафія

Я не розумію, а коли я питаю, чому люди мені завжди відповідають

Тому що ми в Аргентині