Званый вечер - Катерина Голицына

Ты придёшь на склоне дня, молча сядешь у огня:

Снова в доме у меня — званый вечер.

Хлынет прошлое рекой, до тебя подать рукой,

Но поёт за упокой рваный ветер.

И опять, будто нож, полоснёт сердце ложь, ложь — разлучница.

Скажет — как ни крути, дважды в реку войти не получится.

Голос твой в тишине отзовётся из невозвращения.

Ты меня позови — не бывает любви без прощения!

Припев:

Расстаться, наверное, проще всего и время пусть нас рассудит…

Но знай, что уже никогда никого роднее меня не будет.

Наверное, всё можно забыть навсегда, и память, дай Бог, обманет…

Но знаю, что никто для меня никогда роднее тебя не станет.

Ход часов не унять, значит, скоро опять расставание.

Смолкнет песня моя, увеличивая расстояние.

Ты мне скажешь: «Прости…», ты захочешь уйти и не справишься.

На пороге слезы бросишь взгляд на часы и останешься.

Припев:

Расстаться, наверное, проще всего и время пусть нас рассудит…

Но знай, что уже никогда никого роднее меня не будет.

Наверное, всё можно забыть навсегда, и память, дай Бог, обманет…

Но знаю, что никто для меня никогда роднее тебя не станет.

Ты придёшь на склоне дня, молча сядешь у огня:

Снова в доме у меня — званый вечер…

Ти прийдеш на схили дня, мовчки сядеш біля вогню:

Знову в будинку у мені — званий вечір.

Хлине минуле рікою, до тебе подати рукою,

Але співає за спокій рваний вітер.

І знову, ніби ніж, полосне серце брехня, брехня — розлучниця.

Скаже — як не крути, двічі в річку увійти не вийде.

Голос твій у тиші відгукнеться з неповернення.

Ти мене поклич не буває любові без прощення!

Приспів:

Розлучитися, мабуть, найпростіше і час нехай нас розсудить...

Але знай, що вже ніколи нікого рідніше за мене не буде.

Напевно, все можна забути назавжди, і пам'ять, дай Боже, обдурить…

Але знаю, що ніхто для мене ніколи рідніший за тебе не стане.

Хід годинника не вгамувати, значить, скоро знову розставання.

Змовкне моя пісня, збільшуючи відстань.

Ти мені скажеш: «Пробач…», ти захочеш піти і не справишся.

На порозі сльози кинеш погляд на годинник і залишишся.

Приспів:

Розлучитися, мабуть, найпростіше і час нехай нас розсудить...

Але знай, що вже ніколи нікого рідніше за мене не буде.

Напевно, все можна забути назавжди, і пам'ять, дай Боже, обдурить…

Але знаю, що ніхто для мене ніколи рідніший за тебе не стане.

Ти прийдеш на схили дня, мовчки сядеш біля вогню:

Знову в будинку у мені — званий вечір...