Кофе с коньяком - Катерина Голицына

В кафе, где время замедляет бег,

Где застоялся дым под потолком,

По вечерам приходит человек

И пьёт остывший кофе с коньяком.

Уставший взгляд, поношенный пиджак,

Запачканное старое пальто.

Как звать его по имени?

Никак.

Кто этой ночью ждёт его?

Никто.

А раньше были верные друзья,

Но опасаясь разорвать их круг,

Он думал — сомневаться в них нельзя,

Да, только предал самый лучший друг.

Была подруга, да ушла с другим,

В глухую тьму, в сиреневой ночи,

И вот, никем на свете не любим,

Он пьёт свой кофе, курит и молчит.

Припев:

И, не вспоминая ни ком, человек без имени и отчества,

Запивает кофе с коньяком, горьковатый привкус одиночества.

И, не вспоминая ни ком, человек без имени и отчества,

Запивает кофе с коньяком, горьковатый привкус одиночества.

Пускай так повелось, что в шуме дней

От воли до неволи только шаг,

Любого заточения страшней,

Когда цепями скована душа.

А он устал, он выбился из сил,

И вновь в кабак ведут его пути.

Он собственное имя позабыл,

Ведь некому его произнести.

Припев:

И, не вспоминая ни ком, человек без имени и отчества,

Запивает кофе с коньяком, горьковатый привкус одиночества.

И, не вспоминая ни ком, человек без имени и отчества,

Запивает кофе с коньяком, горьковатый привкус одиночества.

И, не вспоминая ни ком, человек без имени и отчества,

Запивает кофе с коньяком, горьковатый привкус одиночества.

У кафе, де час уповільнює біг,

Де застоявся дим під стелею,

Вечерами приходить людина

І п'є охолола кава з коньяком.

Втомлений погляд, поношений піджак,

Забруднене старе пальто.

Як звати його за ім'ям?

Ніяк.

Хто цієї ночі чекає на нього?

Ніхто.

А раніше були вірні друзі,

Але боячись розірвати їх коло,

Він думав — сумніватися в ніх не можна,

Так, тільки зрадив найкращий друг.

Була подруга, так пішла з іншим,

У глуху темряву, бузкової ночі,

І ось, ніким на світі не любимо,

Він п'є свою каву, курить і мовчить.

Приспів:

І, не згадуючи нікому, людина без імені та по батькові,

Запиває каву з коньяком, гіркуватий присмак самотності.

І, не згадуючи нікому, людина без імені та по батькові,

Запиває каву з коньяком, гіркуватий присмак самотності.

Нехай так повелося, що в шумі днів

Від волі до неволі тільки крок,

Будь-якого ув'язнення страшніше,

Коли ланцюгами скута душа.

А він втомився, він вибився із сил,

І знову в кабак ведуть його шляхи.

Він власне ім'я забув,

Адже нема кому його вимовити.

Приспів:

І, не згадуючи нікому, людина без імені та по батькові,

Запиває каву з коньяком, гіркуватий присмак самотності.

І, не згадуючи нікому, людина без імені та по батькові,

Запиває каву з коньяком, гіркуватий присмак самотності.

І, не згадуючи нікому, людина без імені та по батькові,

Запиває каву з коньяком, гіркуватий присмак самотності.