Привет - Каста, Рем Дигга

Аэропорт, отличненько, по нему столько лет не скучал вообще я

Лицо пограничника, ничего не выражающее

Хотя нет, оно ещё как мои выражает ощущения:

На дороге кишки щенка, в школу идти через грязь и щебень

На лице его вонь написана в поездном толчке описанном

На лице та же истина, что у охранника клуба, куда не пробился я

На лице его фифти-фифти, молчание соседей в лифте —

С этим лицом он листает мой паспорт, сомневается в шрифте

«Служба такси, машинка Фиат.

Не по́няла, вас ожидать?

Перезвоните назад­» —

«Момент, момент, момент»

Таксист бросил взгляд, харкнул на асфальт, я тоже харкнул на асфальт

Это можно назвать «Привет, привет, привет»

Я не взял цветы, и не стоит

Привет, привет, привет

Меня по пути ждёт такой

Букет, букет, букет

Я не взял цветы, и не стоит

Привет, привет, привет

Меня по пути ждёт такой

Букет, букет, букет

Привет, город далекого детства моего, вот он и я

Ты вроде получше стал, говорят, но мне до фонаря

Давно у других берегов лежат мои якоря

Не встречу теперь тут ни кореша, а был отряд

Упирался до боли я, наживал я рано ошибочный опыт

Дурная история — ножевая рана на память мне вот тут

Город крутнул барабан за всех нас — сыграла в игру вся компания

В это всё сложно поверить сейчас: с обратным билетом в кармане я

Ты обмелел, иссох, ты вытерт, как после стирки сотой свитер

Сломанный, вечно с сонным видом, зашторенный, чтобы меня не видеть

Я знал всё вокруг и насквозь, но тут я не свой и не гость

Город, в котором я полз по зебре из чёрных полос

Я не взял цветы, и не стоит

Привет, привет, привет

Меня по пути ждёт такой

Букет, букет, букет

Я не взял цветы, и не стоит

Привет, привет, привет

Меня по пути ждёт такой

Букет, букет, букет

Таксомотор считает простой до поворота метров за сто

В старый двор пешком из авто, руки в карманы пальто

Теперь стоит ларёк сигарет, газетный был киоск, но сгорел

Пятиэтажный серый торец и парковка во дворе

Страны я менял и города.

Странно, но меня не тянет сюда

Чтобы на порог зайти и рыдать, где я столько пропадал

Я готов, покажись на глаза, 4-подъездный фасад

Отсюда выбыл ваш адресат ровно полжизни назад

Она так и осталась нетронутой, но там за дверью темнота

Это — моя детская комната

С кучей машинок и роботов, в ней всё ровно так

Как я когда-то оставил это там

Да пусть пропадёт эта куча хлама пропадом

Кому нужны эти постеры, игры, кассеты, учебники?

Хранить это, не вижу, мама, повода

Возьми да и просто выбрось всё это, зачем тебе?

Моя старая мама живёт, как во сне.

Ну что с ней?

Давно повзрослел её сын, а ей всё верить не хочется

Она всё ещё заходит в детскую, и слышит в ней мой смех

Меня ждёт такси — её снова ждёт одиночество

Я не взял цветы, и не стоит

Привет, привет, привет

Меня по пути ждёт такой

Букет, букет, букет

Я не взял цветы, и не стоит

Привет, привет, привет

Меня по пути ждёт такой

Букет, букет, букет

Аеропорт, відмінненько, за ним стільки років не нудьгував взагалі я

Особа прикордонника, яка нічого не виражає

Хоча ні, воно ще як мої висловлює відчуття:

На дорозі кишки цуценя, в школу йти через бруд і щебінь

На лиці його сморід написаний у поїздному поштовху описаному

На лиці та істина, що в охоронця клубу, куди не пробився я

На лиці його фіфті-фіфті, мовчання сусідів у ліфті

З цією особою він аркує мій паспорт, сумнівається в шрифті

«Служба таксі, машинка Фіат.

Не зрозуміла, вас чекати?

Передзвоніть назад» —

"Момент, момент, момент"

Таксист кинув погляд, харкнув на асфальт, я теж харкнув на асфальт

Це можна назвати "Привіт, привіт, привіт"

Я не взяв квіти, і не стоїть

Привіт привіт привіт

Мене по шляху чекає такий

Букет, букет, букет

Я не взяв квіти, і не стоїть

Привіт привіт привіт

Мене по шляху чекає такий

Букет, букет, букет

Привіт, місто далекого дитинства мого, ось воно і я

Ти наче краще став, кажуть, але мені до ліхтаря

Давно біля інших берегів лежать мої якорі

Не зустріч тепер тут ні кореша, а був загін

Упирався до болі я, наживав я рано помилковий досвід

Погана історія — ножова рана на пам'ять мені ось тут

Місто крутнуло барабан за всіх нас — зіграла в гру вся компанія

У це все складно повірити зараз: зі зворотним квитком у кишені я

Ти обмелів, иссох, ти витертий, як після прання сотий светр

Зламаний, вічно з сонним виглядом, зашторений, щоб мене не бачити

Я знав все навколо і наскрізь, але тут я не свій і не гість

Місто, в якому я повз по зебрі з чорних смуг

Я не взяв квіти, і не стоїть

Привіт привіт привіт

Мене по шляху чекає такий

Букет, букет, букет

Я не взяв квіти, і не стоїть

Привіт привіт привіт

Мене по шляху чекає такий

Букет, букет, букет

Таксомотор вважає простий до повороту метрів за сто

У старий двір пішки з авто, руки в кишені пальто

Тепер стоїть кіоск цигарок, газетний був кіоск, але згорів

П'ятиповерховий сірий торець і парковка у дворі

Країни я змінював і міста.

Дивно, але мене не тягне сюди

Щоб на поріг зайти і ридати, де я стільки пропадав

Я готовий, здайся на очі, 4-під'їзний фасад

Звідси вибув ваш адресат рівно півжиття тому

Вона так і лишилася недоторканою, але там за дверем темрява

Це моя дитяча кімната

З купою машинок і роботів, у ній все рівно так

Як я колись залишив це там

Так нехай пропаде ця купа мотлоху пропадом

Кому потрібні ці постери, ігри, касети, підручники?

Зберігати це, не бачу, мамо, приводу

Візьми та і просто викинь все це, навіщо тобі?

Моя стара мама живе, як у сні.

Ну що з нею?

Давно подорослішав її син, а їй все вірити не хочеться

Вона все ще заходить у дитячу, і чує в ній мій сміх

Мене чекає таксі — її знов чекає самотність

Я не взяв квіти, і не стоїть

Привіт привіт привіт

Мене по шляху чекає такий

Букет, букет, букет

Я не взяв квіти, і не стоїть

Привіт привіт привіт

Мене по шляху чекає такий

Букет, букет, букет