Jahr ohne Sommer - Karg

Als die Farben langsam älter wurden, vergriff ich mich im falschen Ton

Sammelte alle vergilbten Blätter, legte sie auf dein‘ verlassenen Thron

Denn die Angst gehört dem Winter, wenn der Schnee über hundert Fuß hoch liegt

Die Angst gehört der langen Nacht, als die Sonn‘ zu steigen stets vermied‘

Ich hab‘ mich bereits dort geglaubt, bin dann aber doch nie dort angekommen

Fühl mich nicht mehr wie der Frühling, bin doch schon lange irgendwie Herbst

Gestern hab‘ ich einen Brief bekommen, von einem Freund, den ich vergessen

wollte

Er sagte: «Lies‘ zwischen den Zeilen, denn mehr als diese Psalter habe ich nie

besessen…

Versprich mir, du wirst die Veränderung sein, die du selbst in dieser Welt

sehen willst

Ich wäre selbst gern dieser Mensch gewesen, doch der Mut zum Wandel war niemals

mein

Versprich mir, dass du niemals so viel Leid wie ich weder in Winden noch in

Stürmen sähen wirst

Und dass du nie als jenes Kind erwachst, das nach Wölfen ruft, die dann doch

niemals hier erscheinen»

Denn die Stadt, die ich einst kannte, starb mehr und mehr von Jahr zu Jahr

Verblasste dort im Schatten der Berge, grub mir ein Grab, das nicht das meine

war

Schrieb mir zynische Verse in den Schnee, ein Gedicht, das jemand anderem galt

Ich bin irgendwann wieder gestolpert, und verlor so meinen letzten Halt

Denn dort am Rande des Wahnsinns stehen keine Geländer

Es warnt nur stumm der stete Fall, birgt nur die Schatten toter Finder

Die großen Städte sind nicht wahr, sie täuschen dich, die Nacht wie den Tag

Doch war es gleichsam auch die Stadt, die Freiheit und die letzten Stunden

unserer Jugend barg

…und begrub meine Liebe zu dir letztlich in einem gläserner Sarg…"

Doch würde ich heute draußen in der Kälte stehen

Wäre es dort wohl noch immer wärmer als mit dir

Denn schon damals als ich dich das erste Mal sah

Wusste ich, gemeinsam wird dies eine wilde Reise

Ich glaubte dich gefunden zu haben

Meinen Hafen in der brausenden See

Es war nie etwas anderes als Zuversicht und Güte

Die ich allein in deinen Augen lesen wollte

Trotzdem hab‘ ich mit dir Dinge gesehen, die Frühlingsmonde vor den Toren

Die schönsten Abgründe des Lebens, selbst den Tod in seiner knöchernsten Form

Doch all diese Momente sind schon bald wie Tränen im Regen verloren

Werden wir uns auf der anderen Seite wiedersehen?

Wahrscheinlich nicht…

Alles was nun bleibt ist die Geschichte eines gestohlenen Sommers

Die Lethargie ist mir geblieben, doch der Regen, er hat aufgehört

Ich bin einfach nur müde, schleppe mich verstohlen zu den tiefen Wassern

Bin Schatten wie auch stiller Fluss, denn der Lärm, er hat endlich aufgehört

Коли кольори почали старіти, я неправильно ввела тон

Зібрав усе пожовкле листя, поклав на свій безлюдний трон

Бо страх належить зими, коли сніг лежить понад сто футів глибини

Страх належить до довгої ночі, коли сонце завжди уникало сходу

Я думав, що я там, але я туди не потрапив

Мені вже не весна, я якось давно осінь

Вчора я отримав листа від друга, якого забув

хотів

Він сказав: «Читайте між рядків, бо я ніколи не маю більше цих Псалтирь

одержимий…

Пообіцяй мені, що ти будеш тими змінами, яких хочеш у цьому світі

хочу бачити

Я б сам хотів бути цією людиною, але я ніколи не мав сміливості змінитися

мій

Пообіцяй мені, що ти ніколи не будеш страждати так сильно, як я, ні на вітрі, ні всередині

побачиш шторми

І щоб ти ніколи не прокидався, як та дитина, яка кличе вовків, які потім роблять

ніколи не з'являтися тут»

Бо місто, яке я колись знав, щороку вмирає все більше й більше

Зів'яв там, у тіні гір, копав мені могилу не мою

був

Написав мені цинічні вірші в снігу, вірш для когось іншого

У якийсь момент я знову спіткнувся і втратив опору

Бо там на межі божевілля немає поручнів

Постійне падіння лише мовчки попереджає, лише приховує тіні мертвих шукачів

Великі міста неправда, вони обманюють вас, як вночі, так і вдень

Але це було також місто, свобода та останні години

нашої молоді

...і нарешті поховав свою любов до тебе в скляній труні..."

Але сьогодні я б стояв надворі на морозі

Там, мабуть, все одно було б тепліше, ніж з тобою

Тому що навіть тоді, коли я побачив тебе вперше

Я знав, що це буде дика спільна подорож

Я думав, що знайшов тебе

Моя гавань у шумному морі

Це ніколи не було нічого, крім впевненості та доброти

Що я хотів прочитати наодинці в твоїх очах

Та все ж я бачив у вас речі, весняні місяці за воротами

Найкрасивіші безодні життя, навіть смерть у найкостливішій формі

Але всі ці моменти скоро втрачаються, як сльози під дощем

Чи зустрінемося ми знову на іншому боці?

Мабуть, ні…

Залишилася лише історія вкраденого літа

Млявість залишилася зі мною, але дощ припинився

Я просто втомився, крадькома тягнуся до глибоких вод

Я тінь, як і тиха річка, тому що шум нарешті припинився