Briefe Ans Gestern - Karg

Nun nach all den Jahren weiß ich selbst nicht mehr warum, weiß nicht mehr

wirklich wer ich war

Weiß eigentlich nur es war alles ein Irrtum

Früher fragte ich mich jeden Tag wozu soll ich mich noch plagen

Heute weiß ich wer nie die Antwort bekommt die er hören will stellt vielleicht

die falschen Fragen

Der Fetzen Mensch der ich damals war werde ich so schnell nicht wieder sein

Ich hab' mir selbst neues Leben geschenkt, so wasche es mich rein

Bin doch selbst nach tausen Toden niemals wirklich gestorben

Und doch auch jetzt wieder aufgewacht wie an jedem vorherigen Morgen

Momente kommen und sie gehen, auf jede Geschichte folgt die nächste

Ich will doch mehr nach vorne schauen, denn Nostalgie kostet bloß Zeit

Ich kann den Lauf der Welt nicht ändern, doch dieses Leben ist die Wirklichkeit

Muss es doch nehmen wie es kommt, so sei’s drum ich bin schon lange bereit

…und ist der Weg noch so weit…

All diese Briefe ans Gestern die ich in Gedanken schon sooft geschrieben

Liegen nun halbvollendet vor mir & ich bemühe mich um die letzten Zeilen

Ich versuche mich an damals zu erinnern, doch der Gedanken sind mir nicht viele

geblieben

So viele Briefe, die mich noch viel mehr prägten und nun fällt mir nichts mehr

dazu ein…

Ich habe mich schon zulange aus Angst vor der Welt versteckt

Hab' doch immer nur schwarzgesehen weil ich es irgendwie so wollte

Jede Hoffnung birgt auch Schatten, selbst die Liebe geht mit Schwermut einher

Doch dieser selbstauferlegte Weltschmerz tangiert mich schon lange nicht mehr

Manchmal gibt es Tage, da könnte ich vor Beklemmung schreien

Doch auch diese gehen vorüber und ohne Melancholie werde ich sowieso nie sein

Was birgt ein Weg der vorbei führt an Traumruinen und Scherben, vielleicht

Wohlbehagen mit Weile

Niemals jedoch alles Glück auf Erden

Mit diesen letzten Worten schließt sich der Kreis und was auch jetzt noch

kommen mag

Wird höchstens anders, doch niemals mehr so befremdlich sein

Ein neuer Tag bricht an, fraglich doch ich fürchte ihn nicht mehr

Ich habe dir nun endlich verziehen, lass mich los

Ich gebe dich frei!!!

Тепер, після всіх цих років, я вже не знаю чому, я вже не знаю

справді ким я був

Насправді тільки знає, що це була помилка

Я кожен день запитував себе, чому я маю досі турбувати себе

Тепер я знаю, хто ніколи не отримає відповіді, яку хочуть почути, може запитати

неправильні питання

Незабаром я вже не буду тим обірваним, яким був тоді

Я дав собі нове життя, тому вимий мене

Навіть після тисяч смертей я ніколи не помер

І все ж прокинувся знову, як і кожного попереднього ранку

Моменти приходять і йдуть, за кожною історією слідує наступна

Я хочу більше дивитися вперед, тому що ностальгія просто потребує часу

Я не можу змінити хід світу, але це життя є реальністю

Треба прийняти це як є, так і бути, я був готовий вже давно

...а шлях ще далекий...

Усі ці листи до вчорашнього дня, які я стільки разів писав у своїй свідомості

Зараз переді мною напівзакінчені, і я намагаюся написати останні рядки

Я намагаюся згадати тоді, але в мене не так багато думок

залишився

Стільки букв, які ще більше сформували мене, і тепер я більше нічого не можу придумати

плюс...

Я занадто довго ховався від світу

Я коли-небудь бачив тільки чорний, тому що чомусь так хотів

Кожна надія також несе тіні, навіть кохання супроводжується меланхолією

Але цей самонав’язаний світовий біль мене давно не чіпає

Іноді бувають дні, коли я можу кричати від тривоги

Але й це пройде, і я все одно ніколи не буду без меланхолії

Що, можливо, тримає шлях, що веде повз руїни та осколки мрії

Комфорт під час

Але ніколи не щастить на землі

З цими останніми словами коло замикається і що також зараз

може прийти

Максимум це буде інакше, але більше ніколи так дивно

Настає новий день, сумнівний, але я більше його не боюся

Я нарешті пробачив тебе, відпусти мене

Звільняю тебе!!!