(Im)Puls - Karg

Wohin geht diese Reise?

Ich hab' doch längst mein Ziel verloren.

Ich bin tausend Meilen gelaufen und doch nirgends angekommen

«Lass die Trümmer hinter dir!», hab' ich mir schon sooft geschworen und darum

sind auch all diese Stunden wie Graupel zwischen meinen Fingern zerronnen

Irgendwie geht es immer weiter, hab' ich einst gehört, bin doch nichts bereit

zu ändern und wenn mich noch so vieles stört

Komm schon, lass uns gehen!

Hier gibt’s nichts mehr, dass es sich lohnt zu

sehen…

Deine Gegenwart erdrückt mich, deine Worte sind wie Gift

Ich hab' durch dich so viel verloren, auch wenn’s das nicht ganz trifft

Ich wurde duch dich ein anderer, über kurz oder lang, doch irgendwie brauche

ich dich doch, dann oder wann!

Was morgen vielleicht passiert, kann ich dir nicht sagen, vielleicht könnte es

so weiter gehen, dann möchte ich’s nicht wagen

Denn hinter mir die Fluten, vor mir hohe klamme Wände, wenn ich dich nicht

halten soll, so brich mir doch die Hände!

Ich hab' mir die Zeit in Bildern unter die Haut gekratzt, alles was ich nicht

vergessen sollte oder vielleicht doch wollte…

Ich bin viel zu schnell gelaufen, hab' mich zu lang nicht nach euch umgedreht

Und als ich es dann tat war plötzlich niemand mehr da der mir folgte

Damals im Herbst schien mir dieser Weg noch zu weit ihn zu gehen, viel zu weit,

aber ich weiß

Wenn ich ihn einmal begehe, dann wird das bis zum Ende heißen

Auch dieser Fluss muss eines Tages versiegen, wenn auch am Ende meiner Zeit,

und tut er’s nicht, werde ich dich mit mir in die Fluten reißen!

Куди йде ця подорож?

Я давно втратив свій гол.

Я пройшов тисячу миль і нікуди не дійшов

«Залиш за собою руїни!» Я стільки разів клявся собі і тому

усі ці години розтанули між моїми пальцями, як дощ

Якось так завжди, я колись чув, я ні до чого не готовий

змінити, і якщо ще так багато речей, які мене турбують

Давай, ходімо!

Тут немає нічого, до чого варто було б йти

побачити…

Твоя присутність мене розчавлює, твої слова як отрута

Я так багато втратив через тебе, навіть якщо це не зовсім так

Я став кимось іншим завдяки тобі, рано чи пізно, але чомусь мені це потрібно

Я буду, тоді чи коли!

Я не можу сказати вам, що може статися завтра, можливо, це може бути

продовжуй так, я не хочу наважуватися

Бо за мною повені, переді мною високі сирі стіни, якщо я тебе не бачу

треба тримати, зламати мені руки!

Я видряпав час під шкірою на малюнках, все, що не робив

треба забути чи, можливо, хотіти...

Я біг занадто швидко, довго не озирався на тебе

І коли я це зробив, раптом не було кому слідувати за мною

Тоді восени мені здавалося, що цей шлях ще заходить надто далеко, дуже далеко,

але я знаю

Якщо я пройду його один раз, це буде означати до кінця

Одного разу ця річка теж повинна висохнути, хоча й наприкінці мого часу,

а якщо не зробить, то я потягну тебе разом із собою у повені!