Wo treues Wollen, redlich Streben… - Junge Dichter und Denker

Wo treues Wollen, redlich Streben

Und rechten Sinn der Rechte spürt

Das muss die Seele ihm erheben

Das hat mich jedesmal gerührt

Das Reich des Glaubens ist geendet

Zerstört die alte Herrlichkeit

Die Schönheit weinend abgewendet

So gnadenlos ist unsre Zeit

O Einfalt gut in frommen Herzen

Du züchtig schöne Gottesbraut!

Dich schlugen sie mit frechen Scherzen

Weil Dir vor ihrer Klugheit graut

Wo find’st Du nun ein Haus, vertrieben

Wo man Dir deine Wunder läßt

Das treue Tun, das schöne Lieben

Des Lebens fromm vergnüglich Fest?

Wo find’st Du Deinen alten Garten

Dein Spielzeug, wunderbares Kind

Der Sterne heil’ge Redensarten

Das Morgenroth, den frischen Wind?

Wie hat die Sonne schön geschienen!

Nun ist so alt und schwach die Zeit

Wie stehst so jung Du unter ihnen

Wie wird mein Herz mir stark und weit!

Der Dichter kann nicht mit verarmen;

Wenn alles um ihn her zerfällt

Hebt ihn ein göttliches Erbarmen

Der Dichter ist das Herz der Welt

Den blöden Willen aller Wesen

Im Irdischen des Herren Spur

Soll er durch Liebeskraft erlösen

Der schöne Liebling der Natur

D’rum hat ihm Gott das Wort gegeben

Das kühn das Dunkelste benennt

Den frommen Ernst im reichen Leben

Die Freudigkeit, die keiner kennt

Da soll er singen frei auf Erden

In Lust und Not auf Gott vertrau’n

Daß alle Herzen freier werden

Eratmend in die Klänge schau’n

Der Ehre sei er recht zum Horte

Der Schande leucht' er ins Gesicht!

Viel Wunderkraft ist in dem Worte

Das hell aus reinem Herzen bricht!

Vor Eitelkeit soll er vor allen

Streng hüten sein unschuld’ges Herz

Im Falschen nimmer sich gefallen

Um eitel Witz und blanken Scherz

Oh laßt unedle Mühe fahren

O klingelt, gleißt und spielet nicht

Mit Licht und Gnad', so ihr erfahren

Zur Sünde macht ihr das Gedicht!

Den lieben Gott laß in dir walten

Aus frischer Brust nur treulich sing'!

Was wahr in dir, wird sich gestalten

Das andre ist erbärmlich Ding.

-

Den Morgen seh' ich ferne scheinen

Die Ströme zieh’n im grünen Grund

Mir ist so wohl!

— die's ehrlich meinen

Die grüß' ich all' aus Herzensgrund!

Aus Herzensgrund!

Де вірна воля, чесне прагнення

І відчуває правильне почуття права

Це має підняти його душу

Це мене щоразу зворушувало

Царство віри закінчилося

Знищити стару славу

Красуня заплакана відвернулася

Наш час такий безжальний

О просте добро в побожних серцях

Ти цнотлива прекрасна наречено Божа!

Вони вражають вас зухвалими жартами

Тому що ти боїшся їхньої кмітливості

Де тепер хату знайти, виселили

Де ваші чудеса залишаються вам

Лояльна дія, красива любляча

Віддано приємний бенкет життя?

Де ти знайдеш свій старий сад

Твоя іграшка, чудова дитина

Священні приказки зірок

Світанок, свіжий вітер?

Як гарно світило сонечко!

Зараз такий старий і слабкий час

Як ти такий молодий серед них стоїш

Як міцно і широко росте моє серце!

З ним поет не може збідніти;

Коли навколо нього все руйнується

Божественне милосердя піднімає його

Поет — серце світу

Дурна воля всіх істот

У земному царстві Господньому

Чи повинен він спокутувати силою любові

Природа прекрасна кохана

Тому Бог дав йому слово

Що сміливо називає найтемніше

Благочестива серйозність у багатому житті

Радість, якої ніхто не знає

Там він співатиме вільно на землі

Довіряйте Богу в бажанні і потребі

Щоб всі серця стали вільнішими

Глибоко вдихніть звуки

Честь йому право на скарб

Він освітлює ганьбу!

У слові багато чудодійної сили

Що рветься яскраво від чистого серця!

Перед марнославством він повинен понад усе

Суворо бережи його невинне серце

Ніколи не закохуйся не в ту людину

Даремний жарт і чистий жарт

О покинь неблагородну працю

O не дзвоніть, не відблискуйте та не грайте

Світлом і благодаттю, щоб ви знали

Ви робите вірш гріхом!

Нехай милий Бог панує в тобі

Тільки вірно співай зі свіжої грудей!

Те, що є в тобі, набуде форми

Інше жалюгідне.

-

Я бачу, як далеко світить ранок

Потоки тянуть зелену землю

Я почуваюсь добре!

— які мають на увазі чесно

Вітаю їх усіх від щирого серця!

Від щирого серця!