Belsazar - Junge Dichter und Denker

Bel-sar-zar!

Bel-sar-zar!

Bel-sar-zar!

Bel-sar-zar!

Die Mitternacht zog näher schon

In stiller Ruh' lag Babylon

Nur oben in des Königs Schloss

Da flackert’s, da lärmt des Königs Tross

Dort oben in dem Königssaal

Belsazar hielt sein Königsmahl

Die Knechte saßen in schimmernden Reih’n

Und leerten die Becher mit funkelndem Wein

Es klirrten die Becher, es jauchzten die Knecht'

So klang es dem störrigen Könige recht

Des Königs Wangen leuchten Glut

Im Wein erwuchs ihm kecker Mut

Und blindlings reißt der Mut ihn fort

Und er lästert die Gottheit mit sündigem Wort

Und er brüstet sich frech, und lästert wild

Der Knechtenschar ihm Beifall brüllt

Der König rief mit stolzem Blick

Der Diener eilt und kehrt zurück

Er trug viel gülden Gerät auf dem Haupt

Das war aus dem Tempel Jehovahs geraubt

Und der König ergriff mit frevler Hand

Einen heiligen Becher, gefüllt bis am Rand

Und er leert ihn hastig bis auf den Grund

Und rufet laut mit schäumendem Mund:

«Jehovah!

Dir künd ich auf ewig Hohn —

Ich bin der König von Babylon!»

Doch kaum das grause Wort verklang

Dem König ward’s heimlich im Busen bang

Das gellende Lachen verstummte zumal;

Es wurde leichenstill im Saal

Und sieh!

und sieh!

An weißer Wand

Da kam’s hervor wie Menschenhand!

Und schrieb, und schrieb an weißer Wand

Buchstaben von Feuer, und schrieb und schwand

Der König stieren Blicks da saß

Mit schlotternden Knien und totenblass

Die Knechtenschar saß kalt durchgraut

Und saß gar still, gab keinen Laut

Die Magier kamen, doch keiner verstand

Zu deuten die Flammenschrift an der Wand

Belsazar ward aber in selbiger Nacht

Von seinen Knechten umgebracht

Bel-sar-zar!

Bel-sar-zar!

Bel-sar-zar!

Bel-sar-zar!

Bel-sar-zar!

Бель-сар-зар!

Бель-сар-зар!

Бель-сар-зар!

Бель-сар-зар!

Наближалася північ

Вавилон спокійно лежав

Тільки в королівському замку

Там мерехтить, там царська поклажа шумить

Там, нагорі, в царській залі

Валтасар влаштував свою царську вечерю

Слуги сиділи мерехтливими рядами

І осушив чашки ігристого вина

Чашки брязкали, слуги раділи

Так це прозвучало правильно для впертого короля

Щоки короля світяться вуглинками

У вині він виріс сміливою відвагою

І сліпо відвага несе його

І хулить божество грішним словом

І вихваляється він сміливо, і богохульствує дико

Натовп слуг бурхливо аплодує йому

Вигукнув король із гордим виглядом

Слуга поспішає і повертається

На голові він ніс багато золотого посуду

Його вкрали з храму Єгови

І цар схопив злою рукою

Свята чаша, наповнена до країв

І він поспішно висипає його до дна

І кричить голосно з піною в роті:

«Єгова!

Проголошую тобі зневагу назавжди —

Я цар Вавилону!»

Але це страшне слово ледь згасло

Король нишком хвилювався за пазухою

Пронизливий сміх замовк;

У залі стала мертва тиша

І подивіться!

і подивіться!

На білій стіні

То вилізло, як людська рука!

І писав, і писав на білій стіні

літери вогню, і писав, і зівів

Король сидів з порожнім поглядом

З тремтячими колінами і смертельно блідий

Натовп слуг сидів холодний і сірий

І сидів дуже нерухомо, не видавав жодного звуку

Прийшли чарівники, але ніхто не зрозумів

Розтлумачте палаючий напис на стіні

Але тієї ж ночі народився Валтасар

Убитий своїми слугами

Бель-сар-зар!

Бель-сар-зар!

Бель-сар-зар!

Бель-сар-зар!

Бель-сар-зар!